1990-ті роки були важкими у фінансову плані для всієї України, не говорячи вже про футбол. Дуже важко було знаходити фінанси, щоби утримувати на плаву футбольну команду, навіть аматорську. Таким чоловіком у Зборові був Михайло Андрійович Коцур. Пан Михайло пригадав події 30-річної давності та розповів, завдяки яким чинникам вдалося здобути «золоті медалі» чемпіонату Тернопільської області 1993/94 рр.

– Я завжди був уболівальником футболу, однак дивився на гру зі сторони на глядацькій трибуні. У 1993 році Ярослав Забояк, який керував районними профспілками, Степан Нечай – працював у фінвідділі, Ярослав Карабін – трудився зі мною у Зборівському райСТ, зірка зборівського футболу Володимир Мандзюк попросили мене, щоби я став президентом ФК «Колос». Перед тим, як прийняти це важливе для себе рішення, я звернувся до депутатів Зборівської районної ради, і вони проголосували, щоби податок з прибутку Об’єднання виробничих підприємств Зборівського райСТ (об’єднував хлібозавод, ковбасний, консервний та безалкогольних цехи), яке я очолював, перераховувати не в бюджет району, а направляти на футбольну команду «Колос». Я згодився стати президентом клубу, хоча добре розумів, що повинен крутитися, як білка в колесі, щоби на підприємстві були прибутки, бо чим вони більші, тим будуть більші відрахування на футбольний клуб.

Перед сезоном я зустрівся з тренерським штабом та футболістам, де команді було поставлено завдання ввійти до трійки кращих команд Тернопільської області. Вважали «Ниву» з Теребовлі і «Сокіл» з В. Гаїв – беззаперечними лідерами, яких випередити було практично не можливо. Тоді ж я озвучив футболістам суму преміальних у разі перемог. Якщо переводити на сучасні цифри, то йдеться про 3-4 тис. грн. за матч. Вважаю, то були нормальні гроші. Я навіть рахував, що тоді за преміальні за одну гру футболіст міг придбати 200 буханців хліба. Нині – це близько 4000 грн.

Перше, що дало позитивний результат – те, що одразу по завершенні матчів футболісти отримали преміальні. Те, що обіцяв, я виконував! Фактично затримки з грішми не було. Після кожної гри начальник команди і клубний бухгалтер Євген Малегус розраховувався з двома тренерам (окрім Михайла Завальнюка, Павло Газда працював з молоддю), футболістами та лікарем Михайлом Васильчишиним. 

Першу гру чемпіонату «Колос» виграв 12:2 у «Маяка» з Котівки. Далі була гра в Копичинцях. На виїзд голова районного споживчого товариства Володимир Янюк надавав автобус «Ікарус». Пригадую, мені телефонують і повідомляють, що автобус чекає, а двох основних гравців немає, які, як виявилося, запізнилися. Команда поїхала без них і зіграла внічию 2:2. По приїзді зі всіма гравцями за гру розраховуються, а двом футболістами, які не поїхала до Копичинців, я розпорядився не платити. Твердо сказав, що ні за ким, ніхто ходити не буде, команда є команда і всі мають дотримувати встановленого графіку. Були образи, але футболісти зрозуміли, що повинен бути порядок і після цього випадку чогось подібного більше не було.

Загалом преміальні виплачували не лише за перемоги. Були такі нічиї, як скажімо, у Копичинцях (2:2), де була «заруба» і двох наших гравців арбітр вилучив з поля, чи Борщеві (1:1), у якому керівництво району зібрало всіх голів колгоспів і наказало зробити все для того, щоби Вас «взути», за які футболісти теж отримали фінансові заохочення. У тому ж Борщеві Євген Безубко відкрив рахунок, потім суперник його зрівняв ударом з пенальті. Після матчу борщів’яни подякували за гру, яку показали зборівські футболісти, це було надзвичайно приємно і їм виплатили преміальні, як за перемогу.

На матч другого кола проти теребовлянської «Ниви» були подвійні ставки. У тому поєдинку практично вирішувалася доля чемпіонства: ми перемагаємо – стаємо тіньовими чемпіонами, нічия – ще були б певні питання, коли Теребовля перемагає – у них були великі шанси на загальну перемогу в чемпіонаті. У тому поєдинку «Колос» виграв 1:0 завдяки єдиному голу центрального захисника Михайла Прохоцького, котрий підключився на стандарт і завдав точного удару головою. Після цього матчу стало зрозуміло, що зборівчан буде надзвичайно важко комусь наздогнати. А оформили чемпіонське звання після виїзної нічиєї у Бучачі – 0:0. Перший тайм суперник краще виглядав, навіть заробив пенальті (удар з «точки» зумів парирувати Володимир Литвин – авт.), у другому ж ми мали кілька моментів, щоби забити, але в підсумку голів так і не було.

Пригадую, після першого кола трішки збільшили премії, бо розуміли, що можна поборотися не лише за третє місце, та й на нас налаштовувалися вже як на лідера. Якщо на початку чемпіонату всі підходили до Зборова, як до середняка, то після першого кола кожен з лідером намагався показати свою найкращу гру і дати бій. Плюс зимою, завдяки голові районної профспілки Ярославу Забояку, на базі санаторію у селі Манюки, що біля Залізців вдалося організувати двотижневі навчально-тренувальні збори, на яких заклали фундамент для успішних ігор у другій частині сезону. 

Загалом перемога у чемпіонаті Тернопільської області – це є результат всієї команди, не тільки футбольної, а й навколо футбольної – починаючи від головного тренера і закінчуючи лікарем та бухгалтером. Як такого лідера в «Колосі» не було, команда була майже рівна. Так, були більш досвідчені гравці – Череватий, Рава, Євген Нечай, а також молоді хлопці – Михайлишин, Безубко, Забитівський. Той й ж Андрій Завальнюк забивав у першому колі, а Віктор Гуранін чимало разів вразив ворота суперників у другому.

Відзначу тренера Михайла Ярославовича Завальнюка, котрий був дуже відповідальним чоловіком. Мені здавалося, що під час матчів він все пропускав через себе, переживав за кінцевий результат, напевно через це так швидко пішов з життя.

А ще в нас була така традиція, що перед початком кожного матчу я заходив у роздягальню для напутніх слів. Не знаю, чи це допомагало команді, однак я намагався якось психологічно налаштувати футболістів на хорошу гру. 

Після успішного сезону відбулася урочиста церемонія нагородження «Колоса» за участю представника обласної федерації футболу Володимира Авраменка. Був замовлений ресторан «Стрипа». Була сильна забава, стіл був накритий, люди гарно відпочили, адже заслужили на цей після виснажливого футбольного марафону…

Після чемпіонського сезону планували і далі звивати футбол на Зборівщині, однак «добрі» люди (комуністи, які з незалежністю України стали щирими українцями, але в душі залишилися в Союзі) почали писати скарги, мовляв, футболісти отримують великі гроші. Сесія райради вже не підтримала спрямування податку з прибутку на футбол, на підприємстві почалися перевірки і я прийняв рішення відійти від футболу. Знав, що сьогодні тобі всі обіцятимуть підтримку, а в кінцевому випадку міг залишитися сам на сам з футбольною командою. Футбол – це дороге задоволенні і якщо немає грошей, то навіщо ним займатися…