Звертаємося до футбольної громадськості Тернопільщини із проханням підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) президенту футбольного клубу “Поділлля” (Васильківці) Михайлу Олеговичу Ковалю. 

Михайло Олегович Коваль народився 18 листопада 1990 року в селі Васильківці Гусятинського району на Тернопільщині. Він прожив яскраве, сповнене добра і справжньої відданості життя. З юності працював на благо рідної громади та став справжнім прикладом для всіх, хто його знав.

Михайло був президентом футбольного клубу «Поділля» і завдяки його зусиллям у рідному селі було збудовано сучасний стадіон. Він вірив у розвиток спорту та залучав молодь до активного способу життя. Крім того, він брав участь у сімейному аграрному бізнесі, підтримуючи та забезпечуючи розвиток місцевого господарства.

У 2014 році Михайло став на захист України під час АТО, а після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році повернувся до лав Збройних Сил. Його побратими згадують, як він зміг за лічені дні переформатувати та зміцнити бойовий дух свого батальйону, ставши для них справжнім лідером і натхненням.

Командир 63-ї ОМБр Павло Юрчук згадує: “Батальйон був у важкому стані, як морально, так і фізично виснажений. Михайло буквально за одну ніч переформатував керівний склад батальйону, і за наступний день батальйон підготувався і вирушив виконувати бойові задачі, які до цього він виконувати не міг”.

Старший розвідник з позивним “Богун” зазначає: “Він хотів з батальйону зробити такий організм, щоб він почав працювати. Бачив, що воно працює, що війна розвивається в цьому напрямку. Старався менше людьми ризикувати, більше залучати технологій”.

Трагедія сталася 12 січня 2025 року неподалік селища Ямпіль, Краматорського району Донецької області. Ворожий FPV-дрон уразив автомобіль, у якому Михайло перебував разом зі своїми побратимами. Усі, хто був у машині, включаючи начальника артилерії Володимира Ковальського та водія Романа Стащука, загинули.

Михайло залишив по собі незгасну пам’ять, свою дружину Маріанну та восьмирічну донечку Міру, а також батька Олега, маму Віру, сестру Марійку та дідуся Володимира, які втратили люблячого сина, чоловіка, батька та брата. Він пішов з життя, проживши всього 34 роки, але його подвиг і героїзм залишаться назавжди в серцях його близьких та всієї України.

Він був справжнім чоловіком, батьком, героєм та патріотом, який до останнього боровся за свободу і майбутнє нашої країни.

Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним вшануванням його подвигу, прикладом для майбутніх поколінь та проявом вдячності від українського народу.

Посилання на петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/240886

Вам необхідно зайти за вказаним посиланням, авторизуватися і, слідуючи інструкціям сайту, підписатися.