Олександр Понєдєльнік уже давно на слуху в любителів футболу Тернопільщини. В далекому 2017 році дебютував у вищій обласній лізі за ФК «Кременець-Академія», двічі з ФК «Вишнівець» виборював срібні нагороди першої ліги чемпіонату області (2019 та 2021 рр.). 2023-й – особливий рік для Олександра. Він допоміг своїй новій команді «Галич» зі Збаража здобути золоті медалі перше ліги та вибороти путівку до вищої, а також увійшов до ТОП-5 кращих бомбардирів ліги. Але найголовніше, за результатами опитування тренерів і капітанів, став кращим гравцем першої обласної ліги. Про Олександра, його шлях у великий футбол, найвагоміші здобутки та цьогорічне чемпіонство розпитаємо його особисто.

«На початку сезону ніхто не міг асоціювати нас як лідерів чемпіонату»

– Олександре, хоча ти родом з Волині, але так сталося, що всю свою дорослу футбольну кар’єру провів на Тернопільщині. Як так сталося та хто тебе першим побачив і запросив сюди?

– Все почалося з того, що мій старший брат Андрій отримав запрошення навчатися в Кременці та продовжити футбольний шлях з командою «Буревісник», як на студентському рівні, так і на обласному. Я в той час виступав за ДЮСШ та мав амбіції лишитися у Володимирі, але спільно із сім’єю прийняли рішення, що разом з братом переїдемо до Кременця. Там на запрошення тренера з футболу Анатолія Трохимовича Антонюка став навчатися у місцевій гуманітарно-педагогічній академії ім. Т. Шевченка. Саме таким чином опинився на Тернопільщині, яка стала для мене початком у дорослому футболі. 

– На твій погляд, які найголовніші чинники того, що «Галич» цьогоріч переміг у першій обласній лізі?

– Насправді, на початку сезону ніхто не міг асоціювати нас як лідерів чемпіонату, але всупереч багатьом факторам, ми змогли продемонструвати командний дух та бажання здобути перемогу! Авжеж, потрібно відзначити наші постійні тренування та дуже молоду команду, яка має бажання прогресувати. Є люди, без яких це все б не відбулося, а саме президент клубу Руслан Ярославович Адамович та начальник Леонід Миколайович Ребеза. Вони повірили в хлопців та робили все від себе залежне, заради перемоги! Постійно були з нами та відносилися як до друзів! Тренери Анатолій Петрович Назаренко та Володимир Йосипович Курило змогли покращити взаємодію та бути фізично готовими на весь сезон. Це те, що, на мою думку, в сукупності і принесло результат для ФК «Галич».

– Чи вірив особисто ти в загальну перемогу збаразької команди, адже конкуренція була дуже серйозна, щонайменше чотири команди реально претендували на чемпіонство?

– Звісно, потрібно бути відвертим, наші конкуренти мали доволі високий рівень підбору гравців. Всі чотири команди заслуговували боротися за чемпіонство, яке вирішувалося лише в останніх матчах. Найголовніше для нас було здобувати результат в кожній зустріч, без віри в свої сили, ми б не отримали першого місця.

– Який матч став ключовим для «Галича», після якого стало зрозуміло, що збаражчан вже не вдасться наздогнати?

– Якщо повернутися до останньої гри проти «Вікнин», то саме вона стала вирішальною у боротьбі за «золото». Відстань між командами в таблиці була дуже щільна, тому як такого переломного моменту не було. Можу виділити надскладну перемогу в Підволочиську, яка допомогла нам саме в моральному плані.

– Який для тебе матч цьогорічного сезону став найвдалішим в ігровому плані?

– Важко відзначити якийсь окремий матч. У будь-якому з них за результат відповідала вся команда, але, напевно, можу виділити домашню перемогу над сильним суперником з ФК «Борщів», де особисті результативні дії допомогли здобути бажаний результат .

«Комфортно почуваю себе в ролі «десятки»

– Олександр Понєдєльнік у чемпіонаті забив 7 м’ячів, який з них був найкращим, а який найцінніший для команди?

– Для мене всі результативні дії були важливі, адже більшість із них допомогли здобути залікові бали. Можливо, ви пам’ятаєте момент зі штрафним ударом у домашньому матчі проти «Збруча», де м’яч з лінії воріт зумів вибити захисник. Це те, що запам’яталося, саме там можна сказати «майже девʼятка, йоу».

– Ти довгий час був у лідируючій групі бомбардирської гонки. Але на фініші опинився поза межами ТОП-3. Для тебе важливо було саме виграти ці перегони, чи командний результат стояв на першому місці?

– Ні, командний результат завжди був на першому місці. Звісно, приємно бути у лідерах списку бомбардирів не відіграючи роль нападника, але на «підколи» хлопців з команди повторював – мені важливіша наша перемога, аніж власні досягнення.

– Ти здебільшого граєш на позиції атакувального півзахисника, так званої «десятки». Те, що оборонці все-таки більше увагу приділяють форвардам, дозволяє тобі чимало забивати м’ячі, чи теж важко давалися голи?

– Так, комфортно почуваю себе в ролі «десятки». Пам’ятаю, ще в рідному ДЮСШ тренер перевів туди з позиції крайнього півзахисника. Саме там проводив подальші матчі у дорослому футболі. Всі забиті голи давалися важко, тому кожного разу був радий повторити це.

– У попередні сезони ти виступав за ФК «Кременець-Академія» та ФК «Вишнівець», двічі був срібним призером першої обласної ліги, цьогоріч поміняв «срібло» на «золото». Чим відрізнялися Ваші попередні команди від нинішньої і в чому секрет саме успіху «Галича»?

– Що перше приходить на думку – це справжня згуртованість. Хлопці кожного дня разом тренуються та проводять час. Це дуже допомагає, тому що на футбольному полі була відчутна колективна відповідальність за результат, взаємодія та підтримка один одного, без якої провести вдало чемпіонат було б складно. Звісно, потрібно підкреслили важливість тренера Анатолія Петровича Назаренка та Василя Петровича Івегеша, які готували команду до початку сезону. Вони віддані своїй роботі та цінують кожного футболіста. Це заслуговує поваги, тому що до цього часу я не був близько знайомий із ними.

«В кожній зустрічі була спортивна злість та агресія»

– Цього сезону «Галич» виступав не лише в чемпіонаті області, а ще й у кубкових змаганнях, і не лише на рівні Тернопільщини, а й України. В обох турнірах збаражчани поступилися суперникам вже на першому етапі. Чому так сталося і що дали команді участь у цих кубках?

– Ми спробували свої сили у кубку аматорів України, де зібрані дуже кваліфіковані футболісти. Більшість з них – вихованці хороших академій та мають досвід виступів на професійному рівні. Отримали неабиякий досвід та розуміння, що потрібно сумлінно тренуватися, аби конкурувати з подібними опонентами. Хлопці підтвердять, що навіть єдиний кубковий раунд проти такого суперника («Blago-Юність» з Івано-Франківської області – авт.), вплинув лише позитивно на кожного гравця. Грати в чемпіонаті області після таких матчів набагато легше.

– У футболі є таке поняття, як незручний суперник, а чи є у тебе гравець у чемпіонаті Тернопільщини, проти якого найскладніше грати?

– Дуже складно відповісти. Усі хто боролися за призи – мали хороших виконавців. Кожна гра не була схожа на іншу, тому акцентував увагу лише на власних діях. Можу виділити лише те, що в кожній зустрічі була спортивна злість та агресія, але по закінченню матчу суперники тиснули руку та дякували за гру незалежно від результату.

– Цьогоріч на одному з матчів за участю «Галича» проти підволочиського «Збруча», на якому був особисто, бачив тренера волочиського «Агробізнесу» Олександра Чижевського. Кажуть, приїжджав переглядати саме твою гру. Загалом по кар’єрі отримували пропозиції перейти в професійні клуби, якщо – так, що чому не взяли за приклад свого брата Андрія?

– Дану інформацію я чую вперше, але можу лише підтвердити, що зацікавленість справді присутня. Цей матч – був найскладніший за весь сезон, до нереально спекотного часу додалося ще й складне поле, яке заважало демонструвати свої якості. Ми перемогли, але особисто я не був задоволений власною грою. Так, було декілька пропозицій на професійному рівні, але постійно все складалося не за моїм сценарієм. Завжди чогось не вистачало, а також постійні травми вибивали з оптимальної форми. Пригадую початок пандемії. Я прибув у команду, але вона була розформована, бо не було чіткого розуміння майбутнього. Після чого знайти клуб, було справжнім випробуванням, враховуючи статус не професіонала. Мій брат Андрій завжди був прикладом для мене, тому що ми постійно були разом і я знаю цей непростий шлях до його сьогоднішнього футбольного життя. Тому, у вже доволі пізньому віці, я не полишаю бажання підвищити свій рівень.

«Хочеться спробувати себе на вищому рівні та покращувати власну гру»

– Олександре, хоча ти п’ять сезонів відіграв на Тернопільщині, але місцевим любителям футболу не дуже знайомий. Розкажи трішки про себе, де народився, у кого займався футболом, які були перші футбольні кроки?

– Свої перші кроки у футболі робив на рідній Волині. Саме на Камінь-Каширщині народився й надалі там мешкає сім’я. Тато і мама – любителі футболу та змалечку разом переглядали матчі, особливо національної збірної та київського «Динамо», Будучи дитиною та маючи вільний час, постійно грав футбол зі своїм братом Андрієм, а в шкільний період – лишалися після уроків. Цікавила лише футбольна тематика, а придбання нової форми – було неабияким святом. Тренером у ДЮСШ був Микола Петрович Нирко (колишній гравець хоростківської «Зорі» – авт.), який допомагав покращувати власну гру та підібрав позицію на полі, яку зараз виконую. Приємно згадувати той час, адже в останньому сезоні ми здобули «золоті» нагороди в обласному чемпіонаті. А ось перші футбольні дорослі кроки були завдяки Віктору Івановичу Пасю, який допомагав набиратися досвіду вже у районному чемпіонаті та постійно залучав до футболу з дуже раннього віку.

– «Галич» за підсумками 2023 року здобув путівку до вищої Тернопільської ліги. Плануєш допомогти команді і наступного року?

– Важко прощатися із командою, яка за цей період стала для мене рідною. Перед початком війни, я отримав дуже серйозну травму та зміг повернутися на поле лише через рік. Все дійшло до того, що я не міг нормально ходити, тому це стало справжнім випробуванням. Вони прийняли мене у вже існуючий колектив та я вдячний кожному з них! Ми провели хороший час та змогли здобути чемпіонство. Звісно, хочеться спробувати себе на вищому рівні та покращувати власну гру. До наступного сезону ще є тривалий період, за який і буде вирішено моє майбутнє. У будь-якому разі хлопці мають усі можливості аби гідно провести наступний сезон. Лише з приємними спогадами буде асоціюватися цей колектив!

– Чи маєш мрії у футболі?

– Зважаючи на ситуацію в країні, складно мріяти про щось у футбольному плані, тому що є набагато важливіші речі. Всі сподівання на те, аби скоріше закінчилася війна та українці спокійно могли жити. Завдячуючи усім нашим захисникам, ми можемо грати у футбол та займатися повсякденними справами. На жаль, це дається великою ціною. Звичайно, потрібно мріяти та ставити амбітні цілі. Бути професіоналом та відігравати важливу роль у команді найсильнішої ліги в країні – це те, що мотивує працювати, аби втілити мрію в реальність.