Вона і досі «ганяє м’яча» з хлопцями, грала футбол на хорошому рівні, а останніх п’ять років працює на футбольних матчах чоловічих та жіночих команд. Наша сьогоднішня героїня – єдина футбольна арбітриня Тернопільщини Оксана Паньків, яка відверто розповіла про жінок у футболі.

 Оксана Паньків родом із села Золота Слобода колишнього Козівського району Тернопільської області. Її мама в школі активно відвідувала спортивні гуртки, але футболом не займалася, тато грав у футбол лише з друзями, на дозвіллі. Оксана ж уперше футбол побачила вживу, коли грали однокласники на спортивному майданчику в школі. «Ганяти мʼяча з хлопцями» (сміється – авт.) доводилося і неодноразово, і навіть станом на сьогодні доволі часто збирається з друзями та знайомими і в  своє задоволення «ганяють мʼяча».

 

Ключову роль відіграла можливість

 – Оксано, чи не довелося себе спробувати у жіночому футболі?

– У 2015 році тренувалася разом із жіночою командою ЖФК «Тернополянка», яка тоді команда брала участь у Всеукраїнських жіночих змаганнях з футболу. Також у складі університетської команди ТНЕУ-ТНПУ вдалося посісти почесне 2 місце на жіночих  змаганнях з футболу серед ВНЗ України. Свого внеску у складі команди не переоцінюю, бо почала займатися футболом дуже пізно, в 20 років, тому адекватно оцінюю свої можливості та досягнення у складі тодішньої команди.

Вперше ж я прийшла на тренування з футболу в 2013 році. Тоді на базі ТНПУ імені Гнатюка відбувався набір дівчат в секцію футболу. Я навчалася в університеті і на занятті фізичного виховання викладач нам сказав, щоби ми спробували свої сили у цьому виді спорту. Мене зацікавила така можливість, адже, коли я навчалася в школі, а згодом в районній гімназії, то такої можливості і тренувань відповідного спрямування для дівчат не проводили. Тому вирішила обов’язково піти на перше офіційне тренування з футболу. Заняття сподобалося, проте не все вдавалося одразу, та й взагалі починати займатися будь-яким видом спорту в 20 років це дуже пізно. Тому мені потрібно було багато працювати над собою, прикладати немало зусиль, часу і терпіння для того, щоби сформувати відповідний рівень фізичної підготовленості та техніко-тактичних здібностей. Адже у той самий час зі мною в команді тренувалися вже готові, в плані  фізичної готовності, дівчата, які мали досвід та хорошу ігрову практику.

– Коли вирішила пов’язати життя з футболом, якщо не як гравчиня, то як арбітерка?

– Щодо моєї діяльності в суддівстві, то можу сказати, що досі не розумію, як я погодилася стати арбітринею… Але, мабуть, так само як і з тренуваннями з футболу для дівчат, так само і в суддівстві – можливість відіграла ключову роль.

Після того як ЖФК «Тернополянка» припинила участь у Всеукраїнських змаганнях, та й взагалі перестала функціонувати як команда, я вирішила пройти курси для тренерів за навчальною програмою «С-Диплому». Відповідальним за проведення навчального курсу був Ярослав Богданович Боднар, який разом з моїм тренером Володимиром Анатолійовичем Левчуком, навіть не знаю як правильно пояснити, чи то переконали, чи попросили мене піти на навчання молодих арбітрів тодішньої Федерації футболу Тернопільської області. Якщо чесно, то я довго приймала рішення, адже це дуже велика відповідальність, ну і всі розуміють, що навіть екстремальний (сміється – авт.) вид діяльності. Наважившись, я пішла на перші заняття, потім зробила висновок, що це не моє, і навіть перестала відвідувати заняття обласної Школи молодого арбітра. Але згодом знову продовжила навчання і, як бачимо, станом на сьогодні досі проводжу матчі Всеукраїнських та обласних змагань з футболу.

 

Бути арбітринею нелегко, але можливо

 – У якому році відбувся дебют у суддівстві?

– Перший мій матч у якості офіційної особи матчу (асистентки арбітра), відбувся, якщо я не помиляюся, в 2017 році, це був кінець жовтня. На жаль, не пригадую між якими командами відбувалася гра, але, в першу чергу емоційно, це було дуже важко. Попри те, що матч не був складним і принциповим, все одно впоратися з хвилюванням було складно.

– Який був твій шлях по футбольній ієрархії?

– Після дебютного матчу на обласних змаганнях, весною 2018 року я отримала перші призначення у якості асистентки арбітра на проведення офіційних матчів Всеукраїнських дитячо-юнацьких змагань. І саме на них прийшло розуміння того, наскільки важливим є приймати максимально правильні та справедливі рішення, не помилятися та бути постійно сконцентрованою, адже дитячий футбол – це той початковий етап, на якому юні футболісти є по-особливому відданими футболу, щиро люблять футбол і вірять, що обов’язково стануть крутими, професійними футболістами, і аж ніяк не хотілося провести матч таким чином, щоб «відбити» у дітей бажання і надалі займатися футболом, повпливати на результат матчу, чи негативно втрутитися в перебіг подій на футбольному полі.

Після суддівства дитячо-юнацьких змагань мене почали призначати на матчі Всеукраїнських жіночих турнірів. Разом з цими призначеннями додалися ігри чоловічих команд обласного чемпіонату.

– Які найрейтинговіші матчі вдалося відсудити – як серед жінок, так і чоловіків?

– Як на мене, то не існує рейтингових чи нерейтингових матчів. Кожна гра є важливою і такою, яку потрібно провести максимально чесно та справедливо! Пригадую, два матчі, які напевно не зможу забути до кінця життя. Це матч 1/4 фіналу кубку України серед жіночих команд ЖФК «Карпати» (Львів) – ЖФК «Пантери» (Умань) та фінальна гра чемпіонату U-16 між дівочими командами – «Пантери» (Умань) – «Ладомир» (Володимир-Волинський). Це дві мої найособливіші та найцікавіші гри, адже там було присутнє все: і боротьба, і футбольна напруга, і неймовірні емоції, і особливо – інтрига. Напевно не стільки форматом проведення та «рейтинговістю» запам’яталися мені ці ігри, як тим, що саме на цих матчах справедливо перемогли ті, хто найбільше цього хотіли і заслуговували! Для мене було за честь провести ці матчі, бо саме достойні перемоги команди, справедливо та безкомпромісно її вибороли! 

– Найвідоміша українська арбітриня Катерина Монзуль стверджує, що немає суттєвої різниці між жіночим та чоловічим футболом. Чи підтримуєш ти її позицію? 

– На мою думку, то суттєвої різниці справді немає, особливо в плані техніки і тактики. Проте потрібно віддати належне, що рівень фізичної підготовленості у жіночому футболі трохи нижчий, цьому компонерту тренери, на мій поляд, виділяють менше часу на тренуваннях. Хоча є такі випадки, коли дівчата абсолютно не поступаються за рівнем професійної майстерності чоловікам.

– У тернопільському футболі ти – єдина жінка, яка працює на чоловічих матчах. На твій погляд, чому жінки не беруться за це ремесло?

– Декілька дівчат в нашій області пробували свої сили в якості арбітринь, але чому далі не продовжують в цьому напрямку, мені невідомо.

 

 – Чи доводилося у матчах за твоєю участю показувати червоні картки, якщо – так, то за які саме провини?

– В плані дисциплінування гравців, то я дуже «скупа» на картки. Завжди намагаюся спочатку давати усні зауваження і таким чином повертати порядок на футбольному полі. Мабуть арбітр – це людина, яка має мати авторитет серед гравців і при кожному порушенні, коментарі чи надмірній емоційності не одразу «нагороджувати» гравців жовтими картками, які в подальшому зможуть призвести і до їхнього вилучення з поля, цілком імовірно через другу жовту картку. Але якщо не доходить усним зауваженням, і коли гравці ігнорують будь-які спроби вгамувати ту чи іншу ситуацію, думаю, варто, і навіть корисно їм пригадати, що на футбольному полі потрібно не розмовляти, а грати у футбол!

Загалом, за чотири роки моєї активної діяльності як асистентки арбітра і вже рік будучи арбітринею в полі, я ще жодного разу не дала жовтої картки гравцям за розмови чи за образи мене як офіційної особи матчу. Одного разу, пригадую, пряму червону картку я адресувала офіційному представнику команди – лікарю, який насправді поводив себе неналежним чином і образив асистенку арбітра (помічницю О. Паньків – авт.). І ще три червоні картки гравці отримали відповідно до перебігу подій на полі – за друге попередження в матчі або за зрив очевидної гольової можливості тощо. Тобто в сумі 4 червоні картки під час ігор за майже 5 років моєї діяльності як офіційної особи матчу.

– Не так давно після програного матчу Владислав Ванат з київського «Динамо» заявив, що не бачив у жодному топ-чемпіонаті, щоби жінки судили чоловічі ігри. Форвард офіційно отримав триматчеву дискваліфікацію за дискримінацію жінки-арбітрині. На твій погляд, чому в нас проявляється подібна дискримінація за гендерною ознакою в футбольному суддівстві?

– Ви знаєте, я не буду говорити за всіх, бо є чоловіки, які цілком нормально сприймають діяльність та присутність жінок у футболі і навіть сприяють їхньому розвитку та масовій залученості. Проте трапляються і такі прикрі випадки.

За час моєї суддівської діяльності в мене були такі випадки, що команди ще не встигли вийти на поле і матч ще не розпочався, а я вже була у всьому винна, бо мене призначили проводити матч для чоловіків, які все життя грали у футбол, мають більше розуміння і досвіду у футболі, аніж я. І я так ніби апріорі не можу їх судити належним чином. Або ще пригадую одну неприємну ситуацію, коли на Суперкубку між обласними колективами, зайшовши до роздягальні однієї з команд для того, щоб офіційний представник заповнив рапорт, бо я виконувала тоді функції четвертого арбітра, гравці почали висловлювати до мене претензії, чому це я до них зайшла перед грою, і що це не на фарт. Тоді, будучи толерантною і, мабуть, менш охочою до дискусій, я цьому випадку не надала належного значення. Зараз я б не дозволила таких речей!

Я людина, яка прагне у футболі знати абсолютно все! Працюю тренеркою з дітьми (з дівчатами та хлопцями різних вікових категорій), беру участь у різних навчально-підготовчих семінарах та курсах, граю у футбол, проводжу матчі в якості арбітрині і кожного разу на всіх перерахованих напрямках, на жаль, таки зустрічаюся із несприйняттям і недовірою до жінок в колі поважних футбольних експертів, гравців, тренерів тощо. Хоча, наголошую, що є чоловіки, які, навпаки, підтримують та залучають жінок у футбольну сферу. Чому так відбувається, якщо у всьому світі жінки у футболі – це нормально, а в нас ні – я не знаю. Можливо, деякі чоловіки дотримуються тих древніх стереотипів, що жінкам не місце у футболі, можливо, бояться конкуренції, можливо, існують ще якісь інші фактори, чому гендерна нерівність і досі існує.

 

Помилка арбітрині не повинна створювати стереотипи

 – Не раз чув особисто, що жінки арбітрині не мають права на помилку. Бо коли помиляється чоловік, то він просто помиляється. А якщо це робить жінка, то вона наче «демонструє» нездатність жінок справеливо проводити матч. Твоя думка щодо цього?

– Ви знаєте, напевно немає людей, які б не помилялися, і немає значення – чоловік це чи жінка! Ця теза сформульована таким чином, ніби знову обмежує права жінок та ставить їх у певні рамки… Проте на помилках вчаться і з досвідом цілком можливо проводити матчі на професійному рівні. Особисто я дуже не люблю помилятися, я є надзвичайно самокритичною і мені дуже «совісно» і важко сприймати той факт, що я помилилася! Проте я не вважаю, що якщо одна арбітриня помилася під час проведення матчу, то всі решта є нездатними проводити інші матчі без помилок!

Бути арбітринею, однозначно, нелегко, потрібно прикладати максимум зусиль, бути готовою в плані фізичної підготовленості, бути уважною, готовою до стресових ситуацій на полі, і мати сильний характер.

– Які цілі ставиш перед собою у футбольному суддівстві?

–  Я не знаю, скільки мого терпіння і, найголовніше, здоровʼя, дозволять мені продовжувати працювати арбітринею, тому захмарних цілей я собі не ставлю. Найважливіше для мене в суддівстві завжди – проводити кожен матч максимально чесно та справедливо!