Форвард Юрій Сорочан знаний у області бомбардир. За свою ігрову кар’єру на рівні області виграв практично все, окрім золотих медалей чемпіонату області. Тривалий час він виступає за великоберезовицьке «Поділля», допоміг  йому минулоріч стати переможцями другої обласної ліги, а цьогоріч – вибороти срібло першої ліги, при цьому забив за подолян 24 м’ячі. Тренери та капітани команд першої ліги визнали Юрія кращим гравцем 2022 року. В ексклюзивному інтерв’ю Юрій Сорочан розповів про свою футбольну кар’єру, детально зупинившись на сезоні, що завершився. 

«Перше коло – це звісно також актив, але в другому колі актив більший»

– Футбольний 2022 рік – яким він був для Вас. З одного боку, були одними з лідерів великоберезовицького «Поділля», забили найбільшу кількість м’ячів, а з іншого – команда не здобула чемпіонського звання?

– Футбольний сезон для нашої команди можна назвати задовільним, але особисто я незадоволений нашим становищем у турнірні таблиці, хотілося би бути на першому місці, але так склалися зорі. Грою команди я задоволений, всі тренувались, робили багато рокіровок у складі, переглядали нових гравців, старалися грати в свій футбол і результат прийшов, ви самі бачили.

– На Ваш погляд, які чинники завадили «Поділлю» стати переможцем першої ліги?

– Ми програли перші стартові матчі, цих очок не вистачило нам для чемпіонства.

– Що сталося з командою на старті, який вона провалила, та й загалом все перше коло не можна віднести до активу березовицької команди?

– На початку футбольного сезону в нас була практично нова команда, приблизно 70% були нові футболісти. Нам потрібен був час, щоби підкорегувати щось походу чемпіонату, зігратись, підсилитись. Перше коло – це звісно також актив, але в другому колі актив більший.

– Який матч чи матчі стали ключовими для «Поділля», після яких стало зрозуміло, що великоберезовицьке «Поділля» таки буде цьогоріч з нагородами?

– Особисто для мене це був матч 5-го туру. Ми були на дні таблиці і грали з підволочиським «Збручем», який на той час йшов у лідерах. Тоді я побачив, що ми можемо грати з такими командами. Ту гру ми виграли 1:0, і це був трамплін. Дальше наша команда тільки додавала.

– Минулого року Ви виступали за «Поділля» з яким здобули золото другої ліги обласного чемпіонату, цьогоріч перейшли з командою на лігу вище і знову з нагородами. Наскільки відрізнявся рівень ліг у два останні сезони?

– На мій погляд, перша ліга цікавіша, тут сильніші команди, хоча в минулому році було кілька команд, які також тримали на рівні другу лігу.

– Цьогоріч «Поділля» програв «Дністру» у чемпіонаті. Чи настільки у сезоні-2022 заліщицька команда була сильною і недосяжною для опонентів?

– Так, перший матч із Заліщиками ми програли – 0:1. Це був один з стартових турів. Тоді ще кожен раз на гру виходив новий склад, важко грати коли команда не зіграна, а суперник свій момент знайшов і забив, це футбол. В другому колі ми виграли у «Дністра» (4:3) і свої 3 очка забрали, а суперника притримали, але цього було не достатньо, щоби його дістати. «Дністер» цього року стабільно впродовж сезону показував хорошу гру, я думаю вони заслужено стали чемпіонами, з чим їх і вітаю.

«Якщо б взяли чемпіонство – це було б краще, ніж моє особисте досягнення «кращий бомбардир»

– У чемпіонаті області 2022 року Ви забили найбільше м’ячів. Було бажання на початку сезону стати кращим голеадором першої ліги?  

– Бажання, звісно, що було. Без бажання цього не зробити ніяк. Вважаю, нападник повинен мати перед собою такі цілі, як забивати голи, і це правильно.

– Хто з партнерів по команді віддав для Вас найбільше гольових передач?

– Кожен з партнерів долучився, всіх так і не назву, але найбільше віддав мені гольових передач Роман Гром’як і Богдан Городовий – по три кожен.

– Як для «Поділля», такі і для Вас, початок сезону був не зовсім вдалим, чи заглядали у список бомбардирів, щоби наздогнати її лідерів, чи все-таки командний успіх для Вас був визначальним?

– На першому місці, звісно, перемога команди, це саме основне. Якщо б взяли чемпіонство – це було б краще, ніж моє особисте досягнення «кращий бомбардир». Хоча для мене, як для форварда, гонка бомбардирів не менш важлива.

– Свої голи Ви забивали по-різному – головою і ногою, здалека та зблизька. Який з них, на Ваш погляд, був найкращим за виконанням, а який найцінніший для команди?

– Найкращим за виконанням, на мій погляд, був гол у ворота «Збруча», він же і був вирішальним. Це була домашня гра, в якій я потужно пробив метрів з 25-ти. А найціннішим, я думаю, був м’яч забитий із тим же «Збручем» на виїзді. Той поєдинок ми виграли 1:0, а я забив на 90+. Або ж «Вікнинам» удома. Це була одна з останніх наших ігор. Тоді я забив наприкінці матчу, ми також виграли 1:0, після чого помінялись з суперником місцями у турнірній таблиці, вийшовши на 2 місце.

«Налаштовуватись на пенальті не потрібно, бо є налаштування на гру»

– Ви давно граєте в обласному футболі, чи є такий голкіпер на Тернопільщині, якому Ви ще не забивали голів?

– Я думаю, що на Тернопільщині такі є, бо зі всіма не грав. А якщо брати воротарів з команд вищої і першої ліг, які вам відомі, які багато років в футболі, то практично всім забивав. За 9 років в обласному футболі, це й не дивно.

– У футболі є таке поняття, як найнезручніший суперник, а чи є у Вас гравець в чемпіонаті області, проти якого найскладніше грати?

– Я ніколи не задумувався над цим питанням. Ні, немає такого гравця. Я ніколи не ставив перед собою авторитетів, для мене всі рівні, треба доказувати на полі, що ти кращий.

– Бути капітаном команди – це велика відповідальність, якось себе по-особливому? Кажуть, що лідер на полі і лідер у роздягальні – це різні люди, як насправді є в «Поділлі»?

– Капітаном команди також бути не просто. У першу чергу, він має слідкувати за дисципліною і порядком на поліа якщо цього нема, тоді в роздягальні я також капітан, По-всякому бувало, але в більшості моментів, у 80% від мене, як капітана, партнерам була підтримка і мотивація. Це, на мій погляд, дуже важливо.

– У «Поділля» Ви також штатний пенальтист. Якось по-особливому налаштовуєтеся на пробиття одинадцятиметрових, вивчаєте майбутніх воротарів?

– Цього сезону одного пенальті не забив, воротар вгадав кут у який завдавав удару. Натомість реалізував два одинадцятиметрових. Воротарів-суперників не вивчаю, налаштовуватись на пенальті не потрібно, бо є налаштування на гру. Розумієш, що мусиш забити, інших думок немає.

«Я граю і отримую задоволення»

– Юрій, Ви відомі вузькому колу шанувальників футболу. Розкажіть про себе детальніше. Коли і за яких умов почали займатися футболом?

– Футболом почав займатись в дитинстві, і не те, щоб займатись, просто його грав, коли мені подобалось. В 13 років почав виступати за команду «Стрипа» з рідного села Купчинці. В 15 років був основним нападником у команді, на рівні району зі «Стрипою» виграв все, що тільки можна.

– Чи мали батьки відношення до спорту й футболу зокрема?

– Батько професійно грав в гандбол, а футбол бігав за Ішків та Купчинці на рівні району.

– Хто був Вашим першим тренером?

– Першим тренером був батько, він прищепив любов до футболу, це саме головне. В спортивну школу не ходив, просто в селі було з ким грати кожен день в футбол, так і вчився. Лише в 21 рік отримав першого офіційного тренера Бориса Романовича Палюха, людина яка добре знає, як використовувати сильні сторони футболістів.

– У дитинстві Ви одразу вирішили, що футбол має стати справою Вашого життя, чи як всі діти відвідували різні секції, а потім зупинилися на футболі?

– В дитинстві ходив лише на фортепіано, а футбол був лише хобі, яке в поєднанні з тренуваннями переросло в щось більше.

– Чим запам’яталися для Ваc змагання дитячо-юнацького рівня?

– Для мене дитячо-юнацький період період був у дорослій команді «Стрипа». Виходячи на заміну на 15 хвилин встигав забивати по одному-два м’ячі. Я думаю, глядачам цікаво було за цим спостерігати.

– Яким для Вас був перехід на обласний рівень? У 21 рік Ви стали гравцем ФК «Козова», як на мене, трішки пізнувато…

– Переходу не відчув, одразу вписався в новий колектив, почував себе як риба у воді. 21 рік – можливо і пізнувато, але в мене ніколи не було цілі грати в обласний футбол, адже я грав на район і просто отримував задоволення. Зараз нічого не змінилось, я граю і отримую задоволення.

– Ви виступали за багато команд, який з футбольних періодів для Вас був найпліднішим? Мабуть, це все-таки виступи за команду «ДСО-Поділля» з якою Ви стали володарем кубка Тернопільської області і вибороли нагороди вищої обласної ліги?

– Можливо і так, не задумувався над цим. Якщо брати до уваги здобуті титули, то це і справді була команда «ДСО-Поділля». А якщо взяти цей сезон, то я ще не забивав на область 24 м’ячі, тому, однозначно, і нинішній чемпіонат варто записати собі в актив.

– Чи не було запрошень по ходу кар’єри від професійних клубів?

– Запрошення були, але я всім командам відмовляв. У професійному клубі футболу потрібно присвятити життя. Це я зробити не міг, мені подобалось бути ближче додому!

– Сьогодні Вам 29 років – зрілий вік для футболіста, чи є бажання спробувати себе на більш вищому рівні, чи все-таки хочете досягти вагомих успіхів зі своєю теперішньою командою «Поділля», з якою з року в рік підвищуєтеся в класі?

– В найближчих планах участь у вищій обласній лізі, до якої готуватимусь з «Поділлям». 

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– За свою кар’єру Ви працювали з різними наставниками. Хто із тренерів вклав найбільше у Вас як футболіста?

– Борис Палюх.

– Чи є у Вас футбольна мрія?

– Виграти вищу лігу чемпіонату Тернопільщини 2023 року.

– Маєте команду, за яку вболіваєте?

– Іспанський «Реал» (Мадрид).

– Чи був у дитинстві футболіст, на якого рівнялися?

– Португалець Кріштіану Роналдо.

– Багатьом цікаво дізнатися, чим харчуються футболісти, адже постійно мають тримати себе у формі і слідкувати за своєю вагою?

– Фрукти, овочі, але і буває всяке, всі ми люди.

– Як дружина ставиться до Вашого захоплення футболом, чи відвідує матчі за Вашою участю, чи для неї це табу?

– Дружина підтримує мене, завжди відвідує домашні матчі, також була на кількох виїздах цього року.

– Ким бачите себе після завершення активних футбольних виступів? Чи хочете, щоби по Ваших слідах пішли Ваші діти?

– Час покаже. Діти нехай самі обирають, чим хочуть займатись.

– Футболісти – зазвичай люди забобонні. Чи є у Вас якісь традиції, яких намагаєтесь дотримуватися до, під чаc чи після матчів?

– Не віру в забобони, це не моє. Вірю в Бога, можу перехреститись, коли виходжу на поле, але це не забобон.

– Знаю, що Ви ще й гарно співаєте, звідкіля пішла ця любов, і чи не плануєте, щось записати на професійному рівні та представити на розсуд поціновувачам свого таланту, як з середовища футболістів, так і інших людей?

– Музикою, як і футболом займаюсь з самого дитинства, вони йдуть як дві паралельні прямі. Музика – це також моє захоплення, яке, можливо, перейде на професійний рівень.