У колишньому Радянському Союзі українську команду «Шахтар» з Донецька називали не інакше, як кубковою. Боротися з київським «Динамо» та московськими клубами гірникам було не під силу, а от у кубку «Шахтар» міг суперникам створити серйозну конкуренцію і не раз виорював трофей. У другій половині 1960-х та першій 1970-х років головною футбольною скрипкою на Тернопільщині був бучацький «Колос», який у ті роки не мав собі рівних в обласному чемпіонаті впродовж цілих восьми років. Натоміть до когорти кубкових сміливо можна віднести заліщицьку та підволочиську команди. Перша з них у ті вже далекі роки брала участь у чотирьох фінальних поєдинках, а друга – аж у шести. Що цікаво, ці колективи у чотирьох фіналах розігрувати кубок в очному протистоянні. Про один з цих фінальних боїв, який відбувся у липні 50 років тому наша сьогоднішня розповідь.

На фото: капітан “Дністра” (Заліщики) Петро Бурдун з кубком Тернопільської області

 

У 1972 року на участь у кубку Тернопільської області подали заявки 17 команд володарі кубків районів та м. Тернополя. Змагання розпочалися 15 червня матчем у Чорткові між командами «Мотор» (авторемзавод) Чортків та «Поділля» (цукровий завод) Тернопіль, який завершився перемогою господарів 1:0. А завершилися фінальним поєдинком у Тернополі 16 липня. Переможною ходою три попередні етапи (1/8 фіналу, 1/4 фіналу та півфінал) пройшлися заліщицький «Дністер» та підволочиський «Автомобіліст». Команди цих міст зустрічалися між собою у фіналі роком раніше, перемогу тоді здобув колектив з Підволочиська. Саме футболісти цього міста вважалися фаворитами і в 1972 році, в складі якого тоді виступало кілька колишніх гравців з команди майстрів – «Авангард» (Тернопіль). Але, як відомо, імена у футбол не грають. Все вирішує фізична підготовка, налаштування, тактична грамотність в конкретний час і конкретному місті. Як же відбувався той фінальний поєдинок, чи справді такою легкою була перемога, як про це говорить рахунок, та хто виявився головним ковалем  звитяги заліщицького «Дністра»? Про це нам розповіли безпосередні учасники того протистояння. Їм надаємо слово…

 

ПРЯМА МОВА

Петро Степанович Бурдун, капітан «Дністра», у фінальній грі діяв на місці центрального півзахисника:

– Команда «Дністер» дуже ретельно готувалася до фінального матчу 1972 року, так як ми вже два рази програвали колективу з Підволочиська. За день до гри «Дністер» приїхав до Тернополя. Футболісти поселилися на центральному стадіоні, добре виспались, зранку відбули зарядку і по повній були готові до гри. Зауважу, такого ніколи не було в нашій практиці, зазвичай прямо з коліс виходили на футбольне поле. Тому безпосередньо в грі футболісти «Дністра» виглядали більш рухливіші і в фізичній підготовці десь переважали суперників з «Автомобіліста». В нашій команді дуже добре була поставлена взаємна заміна гравців і висока ігрова дисципліна. «Автомобіліст» – команда високого рівня і його футболісти понадіялися на свої технічні дії, приймаючи м’яча на чужій половині поля, всі йшли вперед, і навіть захисники хотіли забити якомога швидше гол. Але вони не врахували, що в нас швидкі нападники і не погано працювали з м’ячем півзахисники, які на контратаках зробили такий великий рахунок – 5:0. Голи забивали: М. Чубарай, В. Сомик, Г. Гушатий, М. Чубарай і з пенальті Б. Попович.

У цій перемозі велика заслуга тренера І. С. Осипова, котрий добився в команді побутової дисципліни, самовіддачі на тренуваннях (нам, повірте, було не легко),  а також ігрової дисципліни. Його настанови намагалися виконувати в кожній гри, і це дуже часто давало свій результат.

Петро Миколайович Костинюк, у фіналі кубка виступав на позиції правого півзахисника (на фото з автором публікації Віталієм Поповичем):

– Фінал кубка області 1972 року мені пам’ятний тим, що починаючи з 1968 року «Дністер» вже в четвертий раз зустрічався із командою із Підволочиська. Дві перемоги були за нашим суперником, а один раз у 1970 році «Дністер» з рахунком 3:2 (в додатковий час) виграв кубок. І ось четвертий фінал. Настрій у нашій команді був бойовий, фізично хлопці були підготовлені дуже сильно плюс правильно вибрана тренером тактика дала такий результат – 5:0. Команда «Автомобіліст» з Підволочиська – це була хороша команда, яка стабільно виступала в чемпіонаті області і вже четвертий раз грала у фіналі кубка. Але завдяки хорошій роботі нашого тренера Івана Семеновича Осипова та футболістів, які чітко виконували тактичні задумки на гру нам вдалося на контратаках здобути перемогу з великим рахунком. «Дністер» відкрив рахунок на 10-й хвилині. Я отримав м’яча від Михайла Смолінського десь від своєї штрафної і, пройшовши правим краєм, дав простріл у штрафний майданчик на центрального нападника Миколу Чубарая, котрий, випередивши захисників, забив перший гол (1:0). «Автомобіліст» ще більше посилив тиск на наші ворота, захисники «Дністра» відбивалися, як могли, підстраховували один одного, вся команда «Дністра» оборонялася на власній половині поля. В кінці першого тайму хтось із наших оборонців сильно вибив м’яча на чужу половину поля, де його підхопив наш нападник Михайло Буняк і, пройшовши з м’ячем лівим краєм майже до лицевої лінії, віддав передачу у штрафну, на яку набіг Володимир Сомик і той робить рахунок 2:0.

Другий тайм розпочався за тим самим сценарієм – «Автомобіліст» зі всієї сили атакував наші ворота, а ми… забивали. Автори голів – Григорій Гушатий, Микола Чубарай та Богдан Попович (з пенальті, збили в карній зоні М. Чубарая). Рахунок 5:0 нібито розгромний, але гра була важкою.

Можу відзначити хорошу гру нашого воротаря Ярослава Кулинича, захисника Михайла Смолінського, півзахисника Івана Юрчишина, нападника Миколу Чубарая. 

При створенні нашої команди тих часів – велика заслуга керівництва району в особі секретаря райкому Романа Гавриловича Безпалка, голови комітету по фізичній культурі і спорту Юрія Івановича Прокопчука та безпосередньо професійного тренера Івана Семеновича Осипова. Останній зумів за короткий період часу з любительської команди середняка чемпіонату області створити професійний колектив, який боровся за призові місця і кубок області.

За перемогу в кубку області, окрім власне самого кубка та грамот, область надала в якості призів шерстяні футболки, а в Заліщицькому районі футболістів преміювали електронними годинниками.

Микола Гнатович Чубарай, у фінальні грі виступав на позиції центрального нападника і забив два м’ячі:

– Футбольний сезон 1972 року я фактично не грав за «Дністер», тому що навчався у Львові в школі міліції і виступав за команду «Динамо» на першість Львівської області і був у хорошій фізичній формі. А  так, як тоді не було Єдиної бази на заявку футболістів, то можна було грати за різні команди. На фінальну гру кубка «Дністер» поїхав до Тернополі за день до матчу. Мені з ними не вийшло поїхати, і я в день гри прилетів до Тернополя на АН-2 («кукурузнику»). Мені цей переліт запам’ятався на все життя, його я переніс дуже важко, ці незрозумілі повітряні ями і великі коливання – мене закачало. До стадіону я доїхав на таксі і ті декілька годин, які залишалися до початку матчу я провалявся в ліжку (добре, що команда мешкала на стадіоні). Колектив з Підволочиська був укомплектований хорошими футболістами і з перших хвилин суперник захопив ігрову ініціативу, його гравці перевели м’яча на нашу половину полі і активно атакували. «Дністер» – була команда зіграна, в ній грали футболісти в основному з заліщицького регіону і разом виступали вже кілька років. Ворота боронив надійний голкіпер Ярослав Кулинич, котрий у той день, все що летіло в наші ворота зумів спіймати або відбити. Ми грали на контратаках, один я не повертався до власних воріт у захист, адже я виступав на місці центрального нападника. Моє завдання було зв’язати двох центральних захисників, щоби вони не підключалися до атаки. Це були високі, фізично міцні хлопці і мені це вдалося. І от десь на десятій хвилині «Дністру» вдалася контратака, по правому краю з м’ячем пройшов Петро Костинюк, зробив простріл, я, випередивши захисників, забив перший гол. Другий свій м’яч забив уже при рахунку 3:0. Це було в другому таймі. Програючи з великим рахунком гравці «Автомобіліста» всією командою пішли забивати голи. Мене вже опікали не двоє захисників, а один і тут хтось із наших оборонців вибиває м’яча на їхню половину поля, де я на швидкості підхоплює м’яча і виходжу віч-на-віч з воротарем і забиваю четвертий гол у матчі. П’ятий м’яч забив Богдан Попович з пенальті. Проходячи з м’ячем до воріт мене збиває захисник в карному майданчику, за що арбітр призначив одинадцятиметровий. Рахунок – великий, але по грі не сказав би. Дуже вже самовіддано грали наші хлопці і в цьому велика заслуга професійного тренера Івана Семеновича Осипова.  

Іван Васильович Юрчишин, у фіналі кубка діяв на місці правого нападника:

– Фінальна кубкова гра 1972 року була особливою, адже роком раніше ми цій команді саме у фіналі кубка програли, тому прагнули реваншу. До фіналу заліщицькі гравці підійшли у дуже хорошій фізичній формі. Наша команда за день до гри прибула до Тернополя, де поселилась на стадіоні. Тут мала змогу відпочити та потренуватись. Тернопільський стадіон команді був знайомий і ніякого мандражу не було. Команда «Автомобіліст» була складена з хороших, індивідуально сильних футболістів, які з перших хвилин захопили ініціативу, контролювали м’ячі. В більшості гра проходила на нашій половині поля. «Дністер» відчайдушно захищався і небезпечно контратакував. Голи забивалися після швидких контратак. У тій грі мотором команди був Петро Бурдун, він грав центрального півзахисника. Петро встигав і в захисті відібрати м’яча, і організувати контратаку. Значна роль у цій перемозі була професійного тренера Івана Семеновича Осипова, котрий до цього тренував тернопільський «Авангард». Він змінив тренувальний процес, велику увагу приділяв фізичній підготовці. Команда почала тренуватися по три рази на день, виїжджала на тренувальні збори в Закарпаття.  

Юрій Іванович Прокопчук, голова комітету, заввідділом фізкультури і спорту Заліщицького району: 

– Після закінчення Івано-Франківського технікуму з фізичної культури в 1966 році мене направили працювати в Заліщицький район на посаду голови комітету з фізичної культури і спорту. В ті роки пріоритетним видом спорту в Тернопільській області був футбол. У той час у Заліщиках була непогана районна футбольна команда «Дністер», за яку грали в основному місцеві футболісти. Більшість із них вчилися в Заліщицькому сільськогосподарському технікумі. Тренера та футбольного штату якогось у команді не було, грошей на футбол ні область, ні район не виділяли, тільки з бюджету комітету по фізичній культурі і спорту видавали добові по 3 карбованці на спортсмена в день. Правда транспортом на поїздки забезпечували. «Дністер» був таким собі середнячком у першості області, кожен рік брав участь у розіграші кубка області, але самого кубка не вигравав. І тільки в 1968 році «Дністер» вийшов до фіналу кубка області. На центральному стадіоні в Тернополі заліщани зустрічалися з командою з Підволочиська і програли 1:3.

Я, як молодий спеціаліст, з ентузіазмом взявся за спортивну роботу. До речі, зі мною працювати в район приїхав випускник технікуму фізкультури, хороший футболіст Богдан Попович, який підсилив нашу команду і був моїм помічником у роботі.

Стадіон, де грав «Дністер» – це тільки була назва. То було лише футбольне поле, без роздягалень, без якихось трибун для сидіння вболівальників, а сам футбольний газон був у поганому стані. За підтримки районного керівництва мені вдалося побудувати роздягальні, трибуни для вболівальників, бігові доріжки, огородити стадіон парканом, і саме головне – зробити реконструкцію футбольного поля. Воно не було стандартним, його розширили, підсипали чорноземом і на осінь засіяли травою. Через це наступний сезон команда домашні ігри проводила на футбольному полі в селі Добрівляни, що за п’ять кілометрів від Заліщиків.

Після поразки у 1968 році в фіналі кубка області і не впевненому виступі в першості області, де беззаперечним лідером і чемпіоном був бучацький «Колос», який тренував професійний тренер Петро Іванович Савчук, я став піднімати питання, що в команду потрібен професійний тренер. І я почав підшуковувати таку людину. В 1969 році мені вдалося познайомитися з Іваном Семеновичем Осиповим, який у той час був у тренерському штабі тернопільського «Авангарду». На мою пропозицію попрацювати з «Дністром» Іван Семенович погодився і десь у вересні місяці приїхав до Заліщиків на перемовини. 

В питаннях підбору спортивних кадрів – я це вирішував, а основне – фінансове, де в районі жодного карбованця не виділялося на футбол, треба було вирішувати з керівництвом району. Я та Іван Семенович пішли на прийом до третього секретаря райкому Романа Гавриловича Безпалка, який відповідав за фізкультуру і спорт у районі. Він вислухав Івана Семеновича, який все детально оповів, що потрібно для хорошого результату – основне фінансування, а результатом – це його праця як тренера, а моя – починаючи від адміністратора, начальника команди, директора стадіону, всі побутові проблеми футболістів, тренера (він був приїжджим), а основне бути фінансистом у цій справі.  

Роман Гаврилович усе уважно вислухав і попросив два дні на роздуми, треба було порадитися з вищестоящим керівництвом. Питання вирішилося позитивно. Кошти на розвиток футболу в районі збирали, як дольову участь з кожного колгоспу та організації. Це були готівкові гроші, які я збирав і які витрачалися на потреби команди – місячні тренувальні збори в Закарпатті, придбання тренувальних костюмів, м’ячів, бутс, спортивної форми, харчування футболістів, зарплата тренера. За ці кошти я відчитувався перед Романом Безпалком, який допомагав мені у всьому. Він у той час взяв на себе велику відповідальність, але цей ризик виправдався – футбол у районі набув ще більшого розвитку, а «Дністер» став професійною командою.

Івана Семеновича Осипова офіційно призначили тренером «Дністра» і він переїхав жити в Заліщики, де йому виділили кімнату в будинку відпочинку. І так підготовку до футбольного сезону 1970 року «Дністер» розпочав з професійним тренером, який до цього працював з командами майстрів класу «Б» – Петрозаводська та Тернополя («Авангард»). Почалися дворазові тренування та зарядка кожного дня, кроси, займалися в спортивному залі не лише футболом, а й гирями, штангами, гімнастикою, грали в баскетбол, регбі – і це все проходило в Заліщиках. За місяць до початку сезону «Дністер» вирушив на тренувальний збір у м. Берегове (Закарпаття), куди в той час з’їжджалися команди майстрів для підготовки до сезону з різних міст України. Там тренувалися та проводили контрольні ігри між собою. «Дністер» грав з різними командами, в більшості спарингів програвав, але результат у цих матчах не був головною ціллю. Я скажу, що нашим хлопцям було дуже важко, але поступово вони втягнулися в цей режим, по-перше, скинули зайву вагу, фізично укріпилися. І вся ця передсезонна робота дала свої результати. В 1970 році команда знову пробилася до фіналу кубка області, де на нейтральному полі в Теребовлі зустрілася з добре відомою командою із Підволочиська, і в додатковий час обіграла її з рахунком 3:2. У 1971 році «Дністер» знову потрапляє у фінал кубка, де вже в Бучачі поступається і знову суперником був «Збруч» з Підволочиська. І в 1972 році доля вкотре зводить команди Заліщиків та Підволочиська у фіналі кубка, щоправда, наш суперник тоді вже мав назву «Автомобіліст». До речі, у півфіналі кубка «Дністер» у важкому матчі переміг сильну команду «Цукровик» з Борщова (3:2). Фінал кубка 1972 року відбувся на центральному стадіоні в Тернополі. Заліщицька команда приїхала до обласного центру за день до гри, розмістилася на стадіоні. Вечірнє тренування та ранішня зарядка проходили на центральному полі. Футболісти добре відпочили і підготувалися до гри. Сам рахунок того фінального матчу 5:0, на перший погляд, каже про легкість гри. Але це не так. «Автомобіліст» – це була сильна команда, її гравці багато володіли м’ячем, більшість ігрового часу грали на половині поля «Дністра», але завдяки фізичній підготовці та правильно вибраній тактиці, заліщани забили так багато голів. Це все заслуга у першу чергу нашого тренера Івана Семеновича Осипова!

На фото: головний тренер “Дністра” (Заліщики) Іван Семенович Осипов

 

ЯК ОПИСУВАЛА ФІНАЛЬНИЙ МАТЧ КУБКА ОБЛАСНА ПРЕСА

«Кубок має господаря. Протягом місяця тривали ігри на кубок області з футбола. У змаганнях брали участь 17 команд – володарі кубків районів і Тернополя. І ось нарешті фінал – грають два найсильніших колективи «Дністер» (Заліщики) та «Автомобіліст» (Підволочнськ). Гра почалася без розвідки, обопільними атаками. На десятій хвилині Микола Чубарай забиває гол у ворота «Автомобіліста». На 45-й хвилині Володимир Сомик закріпив успіх, з дальньої дистанції влучив, як кажуть, у «дев’ятку». У другому таймі перевага заліщан була очевидною. Григорій Гушатий, Микола Чубарай, Богдан Попович забили ще три м’ячі. З рахунком 5:0 переміг «Дністер». В урочистій обстановці голова обласного комітету фізкультури і спорту вручив команді кубок, а гравцям дипломи першого ступеня. У переконливій перемозі немала заслуга тренера І. В. Осипова. Тепер переможці гратимуть з володарем кубка Хмельницької області. В. Потапенко, інструктор обласного комітету фізкультури і спорту» (газета «Вільне життя» 18 липня 1972 р.)

«Кубкові імпонує безкомпромісність. У фінальному матчі кубка області з футбола, який відбувся позавчора на тернопільському стадіоні «Будівельник», зустрілися підволочиський «Автомобіліст» та заліщицький «Дністер». Подібні поєдинки, як правило, не обходяться без напруги, яка владарює і гравцями, і вболівальниками впродовж усіх дев’яноста хвилин. Однак цього разу перебіг подій дещо розчарував трибуни, хоча численні глядачі й стали свідками п’яти голів. Усі, м’ячі були проведені в одні ворота – минулорічного володаря почесного трофею. «Автомобіліст». фактично, не підготувався до заключної зустрічі. Гру він провів мляво, без прагнення перемогти. Атакуючі ж зусилля «Дністра» нагадували дужу течію широкоплинної ріки, яку, здавалося, ніякі сили не змусили б змінити напрям руху. Заліщани отримали заслужену перемогу. Їм вручено перехідний кубок і дипломи І ступеня. М. Гірняк» (газета «Ровесник» 18 липня 1972 р.)

 

ПЕРЕМОЖНИХ ХІД «ДНІСТРА»

Результати виступів заліщицького «Дністра» у кубку Тернопільської області 1972 року.

1/8 фіналу:

«Дністер» (Заліщики) – «Механізатор» (Теребовля) – 2:1 (Чубарай Микола, Костинюк Петро)

1/4 фіналу:

«Мотор» (Чортків) – «Дністер» (Заліщики) – 0:1 (автор голу – не відомий)

Півфінал:

«Дністер» (Заліщики) – «Цукровик» (Борщів) – 3:2 (Костинюк Петро, Чубарай Микола-2)

Фінал. 16 липня. Тернопіль. Стадіон. «Будівельник»

«Дністер» (Заліщики) – «Автомобіліст» (Підволочиськ) – 5:0 (Микола Чубарай-2, Володимир Сомик, Григорій Гушатий, Богдан Попович (з пен.).

Володарями кубка стали: Кулинич Ярослав (воротар), Чубарай Микола, Смолінський Михайло, Бурдун Петро, Попович Богдан, Юрчишин Іван, Костинюк Петро, Гушатий Григорій, Сомик Володимир, Буняк Михайло, Лугофет Володимир, Клічук Михайло, Лазар Юрій, Стеценко Віктор.

Головний тренер: Осипов Іван Семенович.

 

ФОТО ПЕРЕМОЖЦІВ

Фото «Дністра» (Заліщики) – володар кубка Тернопільської області 1972 р.

Стоять (зліва на право): Клічук Михайло, Буняк Михайло, Лугофет Володимир, Чубарай Микола, Смолінський Михайло, Бурдун Петро, Попович Богдан, Осипов Іван Семенович (головний тренер)

Сидять (зліва на право): Юрчишин Іван, Костинюк Петро, Гушатий Григорій, Лазар Юрій, Кулинич Ярослав, Сомик Володимир, Стеценко Віктор.

P.S.: Автор вдячний за підготовку публікації тренеру і колишньому гравцю заліщицького “Дністра” Євгену Юрійовичу Радкевичу.