Віталій Остафійчук: «Футбол – частинка мого життя»

Головний редактор гусятинської районки, депутат райради трьох скликань Віталій Остафійчук має незвичне хобі – він безмежно любить футбол. Нині вже навіть важко виокремити, кого у ньому більше – слуги народу, журналіста чи футбольного фаната. Саме про відданість грі номер один цього унікального чоловіка поведемо розмову.

«Зіграв на футбольному полі проти свого дитячого кумира Олега Саленка»

– Віталію, Ваші футбольні репортажі й дописи можна було побачити на сторінках «Вісника Надзбруччя» ще задовго до того, як Ви стали редактором цієї газети, а згодом очолили федерацію футболу Гусятинського району (ФФГР). Розкажіть, чим Вас приваблює футбол?

– Я би сказав, що футбол – це частинка мого життя. У шестирічному віці вперше батько привів мене на великий стадіон. Це було в Одесі, де «Чорноморець» ще у чемпіонаті СРСР приймав «Динамо» із Москви, і вже тоді зрозумів, що хочу грати у футбол. Коли у першому класі набирали команду у футбольну секцію, то, не вагаючись, записався до неї. Усі свої шкільні роки присвятив наполегливим тренуванням і виїздам на змагання, поєднуючи з навчанням. Був і стимул – за погані оцінки батьки не відпускали на тренування. Тому успішно закінчив школу.

– Зараз модно бути футболістом, а тим більше, грати у престижних командах України і Європи. Скажіть, не мріяли у дитинстві чи в юності стати відомим гравцем, як Блохін або Шевченко?

– Десь до п’ятого чи шостого класу були в мене такі думки. Це дитячі мрії, але зрозумів, що мого таланту недостатньо буде, аби продовжувати саме футбольну кар’єру як гравця. У малому віці моїми кумирами були Олег Саленко та Сергій Юран. А коли в Гусятин завітали ветерани київського «Динамо» у рамках акції підтримки воїнів АТО, то було дуже радісно зіграти на футбольному полі проти команди, за яку виступав мій дитячий кумир – Олег Саленко.

– За які команди виступали Ви?

– У складі Гусятинської ДЮСШ брав участь в обласних змаганнях спортшкіл, згодом виступав у чемпіонаті області за юнацький склад гусятинських «Медоборів» та хоростківської «Зорі». Будучи студентом Кам’янець-Подільського планово-економічного технікуму, грав за дорослу команду «Цементник». У чемпіонаті Гусятинського району – за дві «Зорі» – з Увисли та Самолусківців. Звісно, у подальші спортивні плани життя внесло певні корективи. Довелося за освітою займатися фінансами і правовою роботою.

– З ким із відомих футболістів вдалося грати в одній команді або проти кого довелося суперничати?

– На юнацькому рівні, у спортивній школі, грав пліч-о-пліч з Андрієм Шпаком, який, до речі, грає за ФК «Копичинці» дотепер. Він на професійному рівні грав за тернопільську «Ниву», запорізький «Металург», луганську «Зорю» і навіть провів один поєдинок за збірну України (U-19). Судилося долею грати з Іваном Добровольським, Петром Ваверчаком, Ігорем Максимчуком, Валерієм Сосновським. Вони всі виступали у першій лізі чемпіонату України. Цікава історія трапилась у фіналі першості області 1994 року. Склалася ситуація, що наш воротар із Коцюбинців отримав повістку до армії, і ми поїхали на «фінал чотирьох» без воротаря, але з п’ятьма нападниками. І покійний Микола Вільк, мій перший тренер, поставив мене у ворота. Пам’ятаю, як Андрій Шпак на розминці говорив партнерам: «Не бийте йому по воротах – нехай суперники не бачать». І захисники спрацювали так, що на цьому турнірі з трьох матчів я пропустив лише два голи й обидва від Олега Ящука, котрий на той час був бронзовим призером Європи у складі юнацької збірної України, він тоді виступав за лановецьку команду. Згодом Ящук зробив успішну футбольну кар’єру в бельгійському «Андерлехті».

200 тисяч від фермерів на дитячий футбол

– Зважаючи на футбольний досвід у дитячо-юнацькому віці, напевно, Ви не випадково очолили районну федерацію з футболу? Робота тут – це завжди напруження, інколи доводиться приймати непопулярні рішення. Чи не виникало бажання покинути цю справу, тим більше, що вона на громадських засадах, і сконцентруватися виключно на журналістській роботі.

– Скажу так: якщо і було, то двосекундне вагання, бо очі тих дітей, які виходять на футбольне поле і захоплено горять, додають мені наснаги.

Маючи спортивний досвід й організаторські здібності, твердо та впевнено йду вперед для того, щоб ми створили, можливо, вже на наступний рік збірну команду району серед дитячих дружин, яка гратиме в дитячо-юнацькій футбольній лізі (ДЮФЛ) України. Відроджуємо і ветеранський футбол. Хочемо охопити всі верстви населення. У планах виношуємо створення жіночої збірної району і дівчачих футбольних команд.

– Вам вдалося підняти досі непідйомний пласт – організувати місцевих фермерів для підтримки дитячого футболу. Яку мету поставили перед собою, розвиваючи саме дитячий футбол у селах?

– Це вдалося з двох причин. По-перше, наші аграріїв (Степан Коціра, Валерій Сосновський, Михайло Троян, Юрій Гладій, Василь Ванярха, сім’я Ковалів та багато інших) самі розуміють футбол і постійно допомагають у його розвитку. По-друге, керівники побачили, що й голова обласної федерації футболу також своїм пріоритетом вважає розвиток дитячого футболу, відповідно уряд прийняв програму спорудження майданчиків зі штучним покриттям, розширено формат обласної дитячої ліги. Тому зі своїм баченням цього виду спорту, своїми пропозиціями я прийшов на зібрання господарників, аграріїв району і висловив думку, що треба «накрити» ту ділянку, де немає спортивних шкіл. Тобто дітям далеко доїжджати до Гусятина чи Копичинців, а створивши певну базу з дитячими тренерами, матимемо результат. Ми дійшли до спільної думки щодо цієї ідеї і всі аграрії району стали титульними спонсорами федерації футболу Гусятинського району, акумулювавши в розвиток дитячого футболу близько 200 тис. грн. Районна федерація футболу взяла на себе зобов’язання зі створення філій дитячого футболу на території Гусятинського району та залучення кваліфікованих тренерів, які люблять свою роботу і спроможні об’єднати довкола себе якомога більше дітей та молоді.

Уже зараз маємо дві команди, які виступають в обласній ДЮФЛ. Це збірні на базі сіл Зелене та Клювинці, набрані футбольні групи у Гримайлові та Хоросткові, де грають діти з довколишніх сіл. Основна мета – не загубити талант того нового Шевченка чи Реброва, надати можливість займатися футболом, брати участь у змаганнях. Хорошим прикладом є недавній виклик у збірну України вихованця копичинецької команди «Надія» Ігоря Пердути. Якщо хотіти займатися, наполегливо працювати, на тебе обов’язково звернуть увагу і гратимеш професійно. Для того всюди треба створювати спортивні секції чи групи, аби діти мали можливість грати у футбол.

Також на рівні держави необхідно повністю переглянути методи підготовки молодих футболістів і якісно поліпшити навчально-тренувальні бази, створювати нові можливості для залучення молодих хлопців у футбольні секції по всій країні, де вони будуть тренуватися і грати на ігрових майданчиках та стадіонах з якісними футбольними полями. При цьому не вимагати блискавичного результату – його відразу не буде. Але він обов’язково прийде через 5-7 років!

– Маючи журналістський досвід, а тепер показавши себе вправним футбольним організатором, чи немає у Ваших думках мрії підготувати історію гусятинського футболу в книзі, яка, зважаючи на популярність футболу в районі, однозначно, була би затребувана?

– Думаю, що така книга вийде, бо маємо в редакційному архіві підшивки газет за минулі роки, також інші архівні документи, та до цього руки ще не дійшли. Але ставлю за мету це зробити.

«Футбольні емоції мають залишатися на полі»

– Під Вашим керівництвом було проведено багато спортивних заходів, зокрема у Хоросткові та Копичинцях. Усі відзначають чудову їхню організацію. Скажіть, будь ласка, завдяки чому це стало можливим?

– Хочу разом із читачами газети повернутись у минулі роки, коли футбольні команди - копичинецькі «Автомобіліст» і «Динамо», хоростківська «Зоря» – брали участь у багатьох чемпіонатах і здобували вагомі перемоги. Зокрема, вихованці Хоросткова під керівництвом досвітчених тренерів досягли успіхів у футболі та влилися до складу відомих спортивних клубів як України, так і за кордоном. Це Ігор Шпікула та Ігор Максимчук, В’ячеслав Кшевіцький, той же Андрій Шпак, Петро Сокіл, Василь Беріт і Василь Павлик та багато інших.

Між іншим, обидва міста нашого району мають хороші стадіони, спортивну базу. Хоростків славиться своєю ареною, де не раз проходили матчі команд аматорів та майстрів. Тут працює школа з гирьового спорту ім. Миколи Підодвірного, з якої вийшли чемпіони Європи та України.

Звісно, зваживши всі можливості, за клопотанням міського голови Хоросткова Степана Гладуна, який особисто багато доклався до підготовки стадіону, ФФГР одностайно було прийнято рішення саме тут, а не в районному центрі провести фінал кубка району, де хоростківська «Зоря» є його володарем.

А нещодавно за ініціативи голови обласної федерації футболу Тараса Юрика у Хоросткові на прохання знову ж таки міського голови на стадіоні «Харчовик» зірковими гравцями збірної Іспанії, чемпіонами Європи і світу було проведено майстер-клас для місцевих школярів.

Як бачимо, керівництво міста підтримує усі спортивні заходи, що проводяться в районі, дбає про розвиток матеріальної бази фізкультури і спорту, дитячого футболу і всіляко допомагає нам у вихованні здорового підростаючого покоління. Крім того, у мене є попередня домовленість про відкриття у недалекому майбутньому в Хоросткові відділення ДЮСШ з футболу.

– Що надихає Вас у роботі?

– Досі перед очима настанови тренера Миколи Вілька, той азарт від тренувань й очікування поїздки на черговий матч чи турнір. Згадуючи прожиті у спорті роки, хочу, аби щось подібне пережило нинішнє покоління дітей, щоби забрати їх з вулиці і від гаджетів й направити в активне спортивне русло. І хоча одиниці з них, можливо, стануть зірковими футболістами, але для мене найважливіше, що діти зростатимуть здоровими.

– Ваші побажання гравцям районного чемпіонату з футболу.

– Пам’ятайте, що футбол – це гра, яка об’єднує, і всі футбольні емоції мають залишатися на полі. Разом ми -- одна команда, яка йде до спільної мети – розвиток здорової нації. Бажаю футболістам толерантно ставитися до суперників. І нехай перемагають сильніші.