Заліщицький самородок підкорює футбольну Чехію

З 18 років Павло Довганюк виступає у Чехії, хоча не проти повернутися і захищати кольори однієї з українських команд

Із Павлом Довганюком познайомився взимку цього року після футбольного турніру пам’яті воїна-афганця В. Луб’янського, який у 35(!) раз, починаючи з 1987 року, проводиться у Заліщиках. На цих змаганнях кращим бомбардиром з 21-м забитим м’ячем став Довганюк із команди «Андріатика». Виявилось, що тоді Павло приїхав у відпустку, а сам вихованець заліщицького футболу вже тривалий час підкорює футбольну Чехію. Про його ще коротку, але вже насичену футбольну кар’єру поведемо розмову.

«Не став гравцем ФК «Тернопіль», бо не поступив у педвуз»

– Павле, розкажи, як проходило твоє становлення як футболіста?

– Народився я у Заліщиках, з дитинства ганяв м’яча, з часом записався до футбольної секції місцевої ДЮСШ. Першим моїм тренером був нині покійний Роман Виклюк, згодом нашу групу передали Володимиру Приємському. Був один рік, коли заліщицька команда навіть виграла чемпіонат області, фінальна частина якого відбувалася в Заліщиках. Коли у Тернополі створили педагогічний ліцей спортивного профілю (на базі Пронятинської школи), я туди поступив. Навчався там три роки, з 9 по 11 клас, вдосконалював футбольні навики під загальним керівництвом відомого місцевого тренера Василя Івегеша, а безпосередньо працювали з нашою групою тоді ще діючі гравці ФК «Тернопіль» Василь Чорний та Сергій Полянчук. 
– А чому вирішив їхати підвищувати футбольні здібності саме до Тернополя?

– Був шанс потрапити у групу підготовки чернівецької «Буковини», але там не було можливості паралельно з футбольними заняттями здобувати освіту, та й помешкання не давали, потрібно було його знімати або щодня їздити із Чернівців до Заліщиків. Тому власне вирішив поїхати до Тернополя, адже тут ти навчаєшся, учням забезпечують житлово-побутові умови, плюс передбачено триразове посилене харчування. – Тренуючись у педліцеї, чи вдалося пограти у ДЮФЛ України?

– Мене залучали у команду тернопільської ДЮСШ, яку тренував Петро Старовський. Саме у той час з тією командою був пов’язаний скандал через участь незаявленого гравця. З неї зняли багато очок і в підсумку вони вилетіли з вищої Дитячо-юнацької футбольної ліги. За неї пограв пів року, потім ще місяців три у першій лізі і, посварившись із тренером, я покинув ту команду. Плюс тоді мав шанс разом зі своїм земляком Олегом Тракалом підписати контракт із ФК «Тернопіль».

– Але муніципалом ти так і не став.

– Тоді практично всі гравці ФК «Тернопіль» навчалися або закінчили педагогічний університет. Я ж у вуз не поступив, однак і в мене виник варіант спробувати свої сили за кордоном, а саме у Чехії.

«За мене ФК «Годонін» хотів 90 тисяч євро відступних»

– Цікаво, як на тебе вийшли чехи, адже тобі ще був зовсім юним?

– Мій батько постійно їздить до Чехії на заробітки. Він запитав людей, на яких працював, чи є в місті якась футбольна команда, мовляв, у мене син в Україні грає у футбол, чи можна привезти його на перегляд. Отримавши добро від чехів, оформив у консульстві всі документи, так я опинився в Чехії.

– Яка це була команда і наскільки складним був процес адаптації?

– Мене залучали до молодіжного складу ФК «Годонін» (U-19), основа якого виступала у 4 лізі. На початках було дуже складно, не розумів, що від мене хочуть тренери, адже мови не знав. Але заслужив довіру наставників, які мені повідомили, щоби я після нового року приїжджав і їхав з першою командою на тренувальні збори. Там показав себе з кращої сторони, забивав голи, і мені запропонували підписати перший професійний контракт. Тоді за ФК «Годонін» відіграв друге коло, де у 10 поєдинках забив три голи, а наступного сезону разом з командою виборов путівку до третього ешелону чеського футболу. В тому сезоні (2016/17 рр.) у 25 матчах відзначився 5 забитими м’ячами. Рангом вище теж захищав кольори цього клубу. У третій лізі мої особисті показники були практично на такому ж рівні, що й роком раніше  – 26 матчів та 4 м’ячі. Тоді наставником команди був дуже популярний тренер Францишек Комняцьки, який свого часу виграв чеську лігу і певний час був асистентом головного тренера у збірній Чехії. Щоби вирішувати серйозні завдання, він просив підсилення складу, але керівництво клубу на це не пішло, тренер образився і залишив команду, яка фінішувала тоді на шостому місці турнірної таблиці.   

– І тут ти змінив клубну прописку…

– У мене закінчився контракт. І я перебрався у ФК «Вишків», який теж виступав у третій лізі. Але пограв там не довго. Мій новий клуб, власником якого був менеджер зі США, не хотів платити за мене гроші. У Чехії є таке правило, що навіть коли у тебе закінчився контракт, за гравця, якому ще не виповнилося 23 роки, треба заплатити відступні. У випадку зі мною ФК «Годонін» хотів 90 тисяч євро. Ця сума виявились для ФК «Вишків» завеликою, тому вони взяли мене у піврічну оренду. За цей час зіграв 9 матчів, забив один гол у чемпіонаті і два поєдинки відіграв у кубку. Загалом у команді було вісім легіонерів, на яких менеджер намагався робити бізнес, а дозволено виходити на футбольне поле лише п’ятьом. Тому через цей ліміт доводилося інколи сидіти на лавці запасних. Така ситуація мене не дуже влаштовувала. До прикладу, брали ми участь у кубку Чехії, в якому виступали команди усіх ліг чеського футболу. На одному з попередніх етапів у додатковий час обіграли команду другої ліги «Банік» з Острови. У тому матчі я зіграв доволі якісно, заробив пенальті, тому сподівався, що в наступному раунді, де нашим суперником була команда з елітної чеської ліги «Вікторія» (Пльзень), я точно вийду в основі. На жаль, цього не сталося, бо власник клубу сказав тренеру випускати переважно чорношкірих гравців з Африки, бо на матч приїхало багато скаутів, і він хотів їх продати.

– Тобі ж знову довелося шукати нову команду…

– У мене виник варіант з командою другої ліги (аналог української першої ліги) «Збровойка» з Брно. На початках тренувався з дублем, запропонували підписати контракт, але за цей клуб так і не заграв. Далі цілий 2019 рік виступав у команді четвертого дивізіону «Сокол» з міста Ланжот, за яку відзначився близько 30 м’ячами, хоча чистого форварда не грав, здебільшого діяв на місці атакувального півзахисника. Після цього отримав пропозицію з клубу «Зноймо», який вилетів із другої ліги в третю. Сталося це взимку 2020 року. Тоді саме почалася епідемія коронавірусу, змагання у третій чеській лізі відмінили, і я зумів дебютувати за цю команду аж влітку. Однак зігравши сім чи вісім матчів, чемпіонат знову призупинили. Так за рік часу здебільшого тренувався за індивідуальною програмою, яку надсилали тренери, адже нас не збирали, бо клубу було важко робити постійно ПЛР-тести.  

«Ти можеш бути хорошим футболістом, але якщо за тебе ніхто не замовить слово, важко кудись пробитися»

– Павле, чи реально потрапити самородку із Заліщиків в елітну чеську лігу?

– Підписати контракт із клубом першої чеської ліги шансів не багато. Велику роль у цьому відіграє агент, який би зміг переконати тренерів, хоча би взяти на тренувальні збори його клієнта, щоби оцінити рівень. Тобто ти можеш бути хорошим футболістом, але якщо за тебе ніхто не замовить слово, важко кудись пробитися. Це як у житті, якщо пофартить, ти можеш стати відомим, але треба цю удачу спіймати за хвіст.

– З українцями під час виступів у Чехії доводилось пересікатися?

– Щоби в одній команді, то тільки у ФК «Зноймо» разом зі мною грав вихованець донецького «Шахтаря» Олексій Череда. Загалом, можливо, це й добре, що українців не було, ніхто не допомагав, самому доводилось вчитися, в тому числі й мови. Якщо ти хочеш грати за кордоном – маєш знати мову тієї країни, де граєш, бо в іншому випадку тобі доведеться їхати додому. Ці слова тренера Комянцьки я добре засвоїв. Плюс легіонер має бути на голову сильнішим за місцевого футболіста, бо інакше випадку тебе ніхто в команді тримати не буде. 

– Якщо говорити загалом, то який футбол сповідують у Чехії?

– Однозначно, там  непростий футбол, здебільшого силовий. Хоча є команди, які хочуть і вміють грати в атакувальний футбол, а є, які «б’ються» на футбольному полі, не даючи грати іншим.

«Футбольній Україні я практично не відомий»

– Влітку минулого року ти був на перегляді у рівненському «Вересі», який за результатами сезону-2020/21 здобув путівку в українську Прем’єр-лігу. Не переконав тренерів у своїй кваліфікації чи через якісь інші причини не перейшов в український клуб?

– У «Верес» мені порекомендував поїхати агент з України Орест Баль (брат відомого у минулому футболіста київського «Динамо» Андрія Баля, – авт.). Тиждень потренувався, на вихідні розпустили хлопців по домівках. Мені прямо не сказали, що я їм не підходжу, вже згодом агент передзвонив і сказав більше в Рівне не їхати. Напевно, не домовилися по грошах. Особливо не жалкую, адже середній рівень футболу в Чехії не поступається українському, хіба «Шахтар» і «Динамо» стоять особняком. А в загальному футбольній Україні я практично не відомий. У 2013-14 рр. кілька матчів зіграв за дорослу команду заліщицького «Дністра» у чемпіонаті області, коли під час навчання приїздив додому. Ось це і весь мій досвід виступів в Україні. А з 18 років я граю виключно в Чехії.  

– Зимовий турнір у Заліщиках, де ти цьогоріч забив аж 21 м’яч, отримавши приз кращого бомбардира, для тебе свого роду віддушина під час перерви в офіційних змаганнях.

– Залюбки беру участь у цьому турнірі, хоча не завжди є можливість. Цьогоріч підібралася хороша команда, приємно було перемогти і стати кращим бомбардиром, хоча щодо останнього, то не можу сказати, що це велике досягнення, адже все це були аматорські змагання. До речі, це не перший турнір пам’яті Луб’янського, який я вигравав, двома роками раніше теж святкував у ньому перемогу, щоправда, тоді команда мала іншу назву…