Шляхтинецькому футболу – 60 років!

Історія однієї футбольної команди: від Гніздички до Шляхтинців, від «Променя» до «Лісми», від простої сільської команди до дворазового переможця Ліги чемпіонів Тернопільщини

Футбол люблять не лише в мегаполісах, а й у маленьких містах та селах, де подекуди навіть частіше виростають відомі футболісти. Сьогодні наша розповідь не звичайна. Ми багато знаємо про київське «Динамо» чи тернопільську «Ниву», натомість мало звертаємо уваги на провінційні команди. А вони теж заслуговують на своє місце у футбольній історії. Зовсім поруч із Тернополем знаходиться мальовниче село Шляхтинці. Здавалося б, чим воно може зацікавити любителів футболу? Виявляється, там здавна грають у футбол, а команда цього села має цікаву 60-річну історію, вершиною якої є дві перемоги у Лізі чемпіонів Тернопільщини. Отож, читайте, аналізуйте та пам’ятайте, нічого не можливого в цьому житті не буває. Перемоги не святі ліплять…

Ветерани шляхтинецього футболу Ярослав Михайлович Цесля та Микола Юліанович Ховалко

«Душа» і плащ м’яча

Як пригадують старожили Шляхтинців, перші футбольні кроки в селі були доволі несміливі, мало хто знав як грати футбол та й відповідного місця для цієї забави не було.

– Організовано почали збиратися і грати футбол молоді тутешні хлопці у 1960 році. То не була команда, 6-8 хлопців у неділю збиралися поганяти копаного м’яча. У будні дні була робота, тому було не до забавок у вигляді ганяння м’яча. Перша галявина для гри у футболу була біля школи. І лише з часом футбольне поле постало на тому місці, де нині, тільки розміщувалося воно впоперек. Тут місцину називали долиною. Раніше там було поле, де сіяли травму, яку потім косили та формували сіно в копиці. Згодом на тому місці випасали худобу, гуси. Останніх була ціла арава, селяни тримали по 50 гусей і більше, тому наші бажання там облаштувати місце для гри в футбол знаходило супротив у місцевих жителів. Перші футбольні ворота були дерев’яні. Один тутешній дядечко, який не хотів, щоби тут ганяли м’яча, постійно під вечір чи вночі їх зрізав. Ми в посадці наламаємо дерев, щоби знову поставити ворота, а він вкотре їх зріже. Тривалий час йшла боротьба за футбольне поле, аж поки люди, які жили поруч дали собі на спокій і дозволили місцевій молоді грати футбол у тій місцині. Готували поле власними силами, косами скошували травму, благо, вона тоді не дуже була високою, дже гуси таки її вискубували (сміється – авт.), – пригадує учасник першої футбольної команди в Шляхтинцях Микола Юліанович Ховалко (1941 року народження).

Місцеві хлопці мали невелике уявлення, як грати футбол.

– Я ходив пішки до Тернополя, дивитися, як грає місцева команда футбол у класі «Б» чемпіонату СРСР. Тоді це був «Авангард», який збирав повний стадіон вболівальників. Футбольну секцію в обласному центрі відвідував мій брат Степан. Саме ми тоді були законодавцями футбольних мод у Шляхтнцях. Щоб так було, що був якийсь календар ігор і по ньому ми грали – цього не було. Просто домовлялися з хлопцями з інших сіл, їздили до них, а вони до нас і так між собою проводили товариські ігри. Перші наші матчі були з командою сусідніх Байківців. Як заходити на міст на повороті до Байківців була галявина, де ми з ними і грали наші дебютні матчі. Ця територія ще рахувалася Шляхтинецька, бо в Байківцях не було, де грати, тому те футбольне поле вважалося нашим домашнім. Воріт як таких там не було, вже на місці ставили тички, щоб окреслити ворота, гілками обмежували бокові лінії і так грали. Хто тоді перемагав? По-всякому було, головне ми отримували задоволення і раділи, що мали можливість пограти вже не між собою, а показати, що вміємо у суперництві з іншою командою, – каже Микола Ховалко.

У ті часі шляхтинецькі футболісти брали приклад з команд зі Смиківців, Дичкова, Товстолуга, які в спарингах були по-сильнішими. А законодавцями мод у ті часи був колектив з В. Бірок, який грав на район і з якими поодинокі товариські матчі проводила команда з Шляхтинців. Також колектив виїжджав і на дальні спаринги.

– Був такий рік, що ми домовилися зіграти з командою Пронятина. Ми навіть як такої футбольної форми не мали. Тоді хтось з місцевих нас присоромив: «Як ви їдете в ту сторону, то пасувало б мати якусь форму, бо господарі подивляться і скажуть, що то за одні такі приїхали, що навіть однакових футболок не мають. Я з Миколою Ткачем поїхали до Смиковець і тамтешні хлопці позичили нам білу форму. Пригадую, грали ми великим жовтим шкіряним м’ячем, схожим на баскетбольний. З однієї сторони поля ще була вода, адже довелося грати після дощу. Кутовий подати було дуже складною. Мені якось вдалося виконати удар від кута, хтось прийняв важкий та мокрий м’яч і забив гол ударом головою. Мабуть добряче боліла голова (сміється – авт.). Той матч у Пронятині, якщо не помиляюся, ми виграли 6:1, – мовить Микола Юліанович.

Загалом найбільші «заруби» у команди з Шляхтинців відбувалися в матчах з командами Дичкова та Смиківців.

– У чемпіонаті Великобірківського району нам не довелося грати, тільки проводили товариські матчі. Перші ж офіційні матчі почали грати, як утворився Підволочиський район. У чемпіонаті цього району виступати з 1963 року. Там грали команди зі Скалата, Гримайлова, Підволочиська, Нового Села та інші. Пам’ятаю, 15 червня 1963 року приїхав до нас колектив із Нового Села. На 5-й хвилині ми вже «горіли» -  0:1. Пройшло ще кілька хвилин, прибігає на стадіон моя тітка і кричить: «Миколо, Миколо, маєш сина!» Я тоді кажу хлопцям: маємо виграти, бо народився футболіст! Після цих слів ми заграли активніше і в підсумку одного м’яча забив я, іншого – мій брат Степан, і цей матч ми виграли - 2:1. Чемпіонат того року ми завершили на високому четвертому місці, яке довгий час було найбільшим досягнем шляхтинецької команди на районному рівні, – каже Микола Ховалко.

– Ще пам’ятаю, наша команда програла хлопцям з Гримайлова (1:2), а в Скалата на домашньому полі ми виграли (рахунок не пригадую). Грали також в Підволочиську. Чи то була контрольна гра, чи офіційна, не можу пригадати, знаю точно що ми програли їм 0:1. У них була сильна команда, футболісти якої ніде не працювали, а їздили по колгоспах і , як кажуть в народі, «стригли овець». Тобто футболом заробляли гроші на життя. В тому матчі в Підволочиську один з перших матчів за нашу команду провів Павло Васюта. Він мав якихось 13 років і, щоб він міг зіграти, питали дозволу у суперників та суддів, на що отримало добро, – підключився до розмови ще один ветеран шляхтинецького футболу Ярослав Михайлович Цесля (1941 р.н.).

У 1960-ті команда з Шляхтинців грала за схемою 1х3х3х4. Воротар боронив Микола Чоловічок. У центрі захисту грав Богдан Балабан, Зіновій Васюта був лівим оборонцем, а Мирослав Чижов - правим. У центрі півзахисту діяв Микола Ховалко, Богдан Михалик грав зліва, а Ярослав Цесля – справа у середині поля. У нападі переважно грали Федір Баран, Богдан Дейнека, Орест Лагіш і Степан Ховалко. Тоді команда у Шляхтинцях грала виключно власними силами, нікого з інших сіл не запрошували.

– Мій брат Степан Ховалко грав під №11. Був лідером нападу, футбольна науку вивчав у Тернополі. Його навіть кликали в юнацьку збірну області. А одного разу до Шляхтинців за Степаном особисто приїздив Володимир Ніконов. Він сам з Ленінграду, був запрошений до тернопільського «Авангарду», за який виступав з 1959 по 1965 роки. Після того, як він завершив виступи у майстрівській команді і перейшов на тренерську роботу, хотів забрати брата у команду, де він влаштувався тренером. Але бабця та мама, як почули те, підняли ґвалт, казали, що як проїде кудись, то там стане бандитом і… не пустили його. Степан Ховалко був єдиний з тієї першої шляхтинецької команди, якого можна назвати професійним футболістом, бо займався у футбольні секції, решта всі, як навчилися копати по м’ячу, так і грали (сміється – авт.), – каже Микола Ховалко.

В 1960-70-ті роки у команді як такого тренера не було, ці функції, разом з організаторськими виконував Микола Ховалко. Він визначав на яку годину приходити тренуватися та коли виїжджати на гостьові матчі. Як казав Микола Юліанович, так мало бути, він мав серед колег футболістів авторитет і повагу.

Фото перших футболістів команди с. Шляхтинці: стоять (зліва на право) – Микола Ховалко, Микола Чоловічок, Мирослав Чижов, Богдан Михалик, Богдан Балабан, Орест Лагіш; сидять (зліва на право) – Богдан Дейнека, Федір Баран, Степан Ховалко, Зіновій Васюта.  

Ще був у команді Ярослав Михайлович Цесля, але на фото не потрапив.

– На той час працював у колгоспі. По вихідних теж потрібно було виходити на роботу. Напевно мене не відпустили на футбол, довелося їхати на буряки чи ще кудись, от тому і не потрапив у світлину, – усміхаючись каже Ярослав Цесля.

У 1970-х роках за шляхтинецьку команду також грали: Микола Ткач (захисник), Мирон Смик (півзахисник).

Ярослав Михайлович також пригадав, що команда з Шляхтинців їздила до Збаража, де на стадіоні цукрового заводу зустрічалася з суперниками з В. Дедеркал.

– У Збаражі ми виграли 3:1 і два з трьох голів забив Степан Ховалко. Тренер наших опонентів був дуже невдоволений результатом, хоча арбітр судив справедливо. Тоді була якась церемонія нагородження і ми може навіть щось виграли. Загалом, коли село потрапило в Збаразький район, то як таких офіційний змагань тоді не було, або ж ми в них не брали участі. Домовлялися з селами та проводили товариські матчі. Сміючись, одній нозі перегравали суперників з однієї сторони від Шляхтинців (Лозова, Курники, Стегниківці), натомість доволі напруженими були поєдинки з колективами з іншої сторони (Дичків, Смиківці, В. Бірки), трішки слабша була в команда в Чернелеві-Руському, – зауважив Ярослав Цесля.

У ті далекі часи на гостьові поєдинки команда зі Шляхтинців діставалася по-різному.

– Йшли до голови колгоспу і просили машину. Як попали під настрій, то він давав «летючку». Щодо однієї із поїздок був один цікавий випадок. Сідаємо ми в машину, щоб їхати на гру до Дичкова. Приходить моя дружина і вимагає, щоб я залишився вдома. Хлопці просять її: «Марійка, нехай Славко їде». Біля школи вона таки зняла мене з машини. Я кажу: хлопці, не переживайте, ви їдьте, а я якось доберуся. Прийшли ми додому, поки дружина десь відвернулася, я беру ровер, сідаю і їду. Польовими дорогами через Байківці та Смиківці потрапив до Дичкова. Поки команда автівкою їхала через Тернопіль, я вже був на місці. Проїздять вони і хтось каже: «Дивіться, Славко вже тренується!» (сміється, – авт.). Загалом часто їздили на футбол роверами, і навіть по двох на одному, адже не у всіх був велосипед. То вже згодом з колгоспу давали ГАЗон, навіть водій був закріплений за командою, який відвозив нас на матчі, які ми грали на виїзді, – пригадує Ярослав Цесля.

Згадали ветерани шляхтинецького футболу і про взуття, у якому доводилося грати футбол у ті вже далекі часи. Микола Ховалко і Ярослав Цесля одні з небагатьох, хто мав бутси.

– Хто вже працював, той міг придбати бутси. Загалом взуття тоді не було дороговартісним, але воно було у великому дефіциті. Ті ж, хто грошей, щоб придбати бутси не мали, грали хто в чому міг: одні в кедах, а інші навіть у черевиках, – розповідає Микола Ховалко.

Цікаву історію пригадав Ярослав Цесля щодо футбольного м’яча.

– Тоді м’яч був не такий гарний, як тепер, міг у сторону відскакувати, а могла і гуля вилізти. Грали таким м’ячем, поки не трісне. Тоді доводилося міняти камеру, яку називали «душею» м’яча. На його придбання збирали по селі пляшки, мили їх, складали у сумки по 15-ть у кожну і четверо чоловік везли їх до Тернополя. Пунктів склотари ще не було, тому заходили в магазини чи буфети на вокзалі та просили продавців, щоби взяли пляшки. Так, продавши їх, купували в місті «душу» для м’яча. Вже потім камери продавали в сільському магазині. Збирали яйця і вимінювали їх на камеру. Яке ж то було свято, коли нову «душу» запихали в плащ (шкіра м’яча, – авт.), накачували, зашнуровували і знову ганяли копаного м’яча, – мовить Ярослав Цесля.

Чемпіони з протестами і без них

У кінці 1970-х на початку 1980-х років у Шляхтинцях футболу практично не було. 

– Коли наше покоління перестало грати, футбол у Шляхтинцях завмер, кілька гравців виступали за команду сусіднього села Лозова, інші – просто залищили цю справу. Так тривало аж до середині 1980-х, – мовить Микола Ховалко.

Велику роль у становленні команди в Шляхтинцях, до якої прийшли перші успіхи, відіграв син Миколи Юліановича Ховалка – Юрій Миколайович Ховалко (1963 рік народження). У дитячі роки він займався футболом у тернопільській ДЮСШ у відомого тренера Зеновія Петровича Савіцького. А вже в дорослому віці грав у чемпіонаті Тернопільської області та у відомчих змаганнях за тернопільські команди «Ватра» (тренер – Валерій Татаринов) та «Комбайнобудівник» (тренер – Михайло Русанюк). Навіть під час служби в армії в Ставропольському краї не залишав улюбленого захоплення. Грав футбол за військову частину, де його помітили цивільні тренери. Останні запропонували молодому парубку підтягнути певні елементи і тоді його могли взяти у команду другої союзної ліги «Динамо» (Ставрополь). А коли і де це можна було зробити, адже цілий день потрібно було працювати на будівельних об’єктах (служив у будівельному батальйоні), відповідно сил на футбол майже не залишалося. Натомість Юрій Ховалко віддав всі свої сили і вміння футбольній команді рідного села, яка заявила про себе на районному рівні.

– У селах люди завжди любили футбол. Не виключення і Шляхтинці, які до 1991 року називалися Гніздички. Любили копаний м’яч наші діди та батьки, але от щоби поставити футбол на вищий рівень, цього в нашому селі не було. Місцеві хлопці самостійно збиралися на вихідні, грали здебільшого між собою, а в офіційних змаганнях участі не брали. Та й особливо не було, де проводити футбольні матчі, адже на стадіоні стояли дерев’яні ворота, які періодично невдоволені сусіди зрізали, на полі випасали худобу, ніхто його не розмічав. На початку 1980-х футбол активно був розвинений у сусідніх селах Лозові та Байківцях, за них і виступали кращі футболісти, які були в Шляхтинцях, – пригадує Юрій Ховалко.

В 1985 році Юрій Миколайович повернувшись з армії, згуртував навколо себе місцевих хлопців, які погодилися виступати за Шляхтинці. Також було запрошено ряд футболістів з Байківців, яких зараз нині модно називати легіонерами. Так почала формуватися в селі футбольна команда, яка перші тренувальні матчі в рамках підготовки до чемпіонату Тернопільського району провела з колективом сусідніх Байківців.

– Саме в той час у Шляхтинцях на футбольному полі з’явилися залізні ворота. Їх зварили з труб, які вдалося винести з підприємства «Ватра», завантажити на КАМАЗ і привести в село. Богу дякувати, машину до дорозі ніхто не зупинив (труби тарабанили страшно) і так ці ворота стоять донині, – згадують ветерани шляхтинецького футболу.

У дебютному сезоні шляхтинецька команда пробилася до фіналу першості Тернопільського району, де стала третьою. Того ж 1986 року до команди прийшов і перший серйозний успіх.

– Восени ми заявилися на кубок «Золота осінь» і з першої спроби пробилися до фіналу. Вирішальний матч відбувся 19 жовтня у Петрикові. У ньому ми перемогли команду з Мишкович, яка на той час виступала в чемпіонаті Тернопільської області по другій групі. Вже на 12-й хвилині гри мені вдалося відкрити рахунок. А на 70-й хвилині Олег Микитюк забив другий гол у ворота суперників. Перемігши з рахунком 2:0 гніздичківські футболісти вперше в своїй історії стали володарями почесного призу, – мовить Юрій Ховалко.

Як повідомляла в ті часи районна газета, ця перемога дозволила команді Гніздички в листопаді 1986-го захищати спортивну честь Тернопільського району на обласній Спартакіаді колективів фізкультури, присвяченій Дню працівника сільського господарства і переробної промисловості агропромислового комплексу.

У перший склад другого покоління відродженої команди с. Шляхтинці входили (1986 рік):

– воротар – Михайло Гоцко, Павло Макар;

– захисники – Ярослав Старжинський, Федір Ломніцький, Олег Слабаш, Ярослав Федорчук, Володимир Дудак;

– півзахисники – Юрій Ховалко, Степан Ховалко, Василь Ятищук, Богдан Смаль, Олексій Турчманович, Ігор Ятищук, Анатолій Вітюк;

– нападник – Володимир Маличок, Василь Мацюх, Олег Микитюк, Петро Бутрин.

Степан Ховалко – єдиний футболіст, який залишився в тих колишніх часів, молоді футболісти жартома казали, що він останній з могікан з тієї старшої епохи. 

У наступному 1987 році команда зі Шляхтинців знову боролася за районну першість.

– У Великих Гаях відбувалася пулька за чемпіонство. І я так до кінця не зрозумів, стали ми чемпіонами чи ні. Наш суперник – команда з Баворова - грав в один день два матчі поспіль, другий – з нами. Не можу пригадати, з ким відбувся перший матч, але точно знаю, що районне спортивне керівництво після перемовин із представниками цієї команди через пів години після першого матчу призначило поєдинок з нами. Ми цю зустріч виграли - 3:0 (голи забили: Богдан Смаль, Ігор Луб’янський, Володимир Маличок), однак суперник результат опротестовував, мовляв, їм складно було грати два поєдинки одночасно. Стався каламбур, і так до кінця не відомо, кого тоді визнали чемпіоном району. За правилами ми мали виграти те чемпіонство, але як вирішили у кабінетах – мені не відомо. У всякому разі святкувань з приводу нашої перемоги в тому році не проводилося, – зауважив Юрій Ховалко.

1987 рік. Чемпіонат Тернопільського району. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	М’ячі	О	Шляхтинці
1	Гніздичка	14	10	2	2	24:13	22	–	–
2	Баворів	14	9	2	3	20:12	20	1:0	1:0
3	Довжанка	14	8	3	3	21:20	19	4:2	3:2 (-:+)
4	Дичків	14						3:0	3:3
5	Дубівці	14						2:1	5:1
6	Буцневе	14						+:-	1:3
7	Мищковиці	14						3:2	1:1
8	Ігровиця	14						+:-	+:-

Голи у сезоні-1987 забивали (врахування анульованого матчу і кубкових полєдинків): Володимир Маличок – 9, Олег Микитюк – 7, Ігор Луб’янський – 5, Василь Ятищук – 4, Федір Ломніцький - 4, Юрій Ховалко – 2, Степан Ховалко-1, Богдан Смаль – 1.

Натомість у 1990 році чітко і без питань команда з Шляхтинець здобула чемпіонство Тернопільського району. В тому сезоні сталися зміни в районних футбольних змаганнях. Було утворено дві групи. До першої ввійшли колективи, які за підсумками минулого сезону брали участь у фіналі першості. Друга група поділена на дві зони – «А» і «Б». У першу групу включили команду з Шляхтинців, яка в 1989 році зайняла 3 підсумкове місце.

Перед початком сезону, а саме 18 березня, в Шляхтинцях відбувся традиційний кубок колгоспу імені Петровського, в якому взяло участь чотири команди: Лозова-1, Лозова-2, Курники, Шляхтинці. Господарі поля святкували не просту перемогу.

Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	1	2	3	4	І	В	Н	П	М’ячі	О
1	Шляхтинці	х	3:0	0:1	3:0	3	2	0	1	6:1	4
2	Лозова-2	0:3	х	3:1	2:0	3	2	0	1	5:4	4
3	Лозова-1	1:0	1:3	х	1:0	3	2	0	1	3:3	4
4	Курники	0:3	0:2	0:1	х	3	0	0	3	0:6	0

Виступ у чемпіонаті Тернопільського району для команди з Шляхтинців легким назвати не можна. Практично три колектив з Застав’я, Скороморів та Шляхтинців йшли очкок в очко.

– Пригадую, остання наша гра в чемпіонаті відбувалася з футболістами із Застав’я. Вдома ми, програючи по ходу матчу 0:2, зуміли звести його внічию – 2:2. Забиті м’ячі на рахунку Василя Панахиди й Олега Микитюка. Цього очка нам вистачило, щоби стати кращими в Тернопільському районі! говорить Юрій Ховалко.

За рахунок яких чинників вдалося здобути чемпіонство, розпитали ми пана Юрія.

– В першу чергу, за рахунок стабільності. На відміну від кубків, чемпіонат району виграти найважче, адже ці змагання тривалі і тому треба було, щоби команда постійно була в оптимальному складі. Загалом колектив у нас був доволі хороший, кістяк якого грав вже кілька років. Великий плюс був у тому, що наша команда під моїм керівництвом постійно тренувалася. Окрім тренувального процесу, також вирішував побутові питання, які були присутні в команді, зокрема, з транспортом, ігровою формою, підготовкою стадіону до матчів тощо. У ключових поєдинках серйозно підсилював нашу команду Ігор Лагіш (нині – власник мебельної фабрики «Лісма»). Його знав ще по навчанню у ДЮСШ, коли він відвідував хокейну секцію, а я футбольну. Він дуже добре грав хокей, але і на футболі теж розумівся. Багато матчів Лагіш у чемпіонському сезоні не зіграв, але коли був, то користі приносив чимало, – пригадує Юрій Ховалко.

1990 рік. Чемпіонат Тернопільського району. Перша група. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	М’ячі	О	Шляхтинці
1	Шляхтинці	14	10	3	1	25:9	23	–	–
2	Застав’я	14	8	5	1	26:12	21	1:1	2:2
3	Скоморохи	14	8	4	2	17:14	20	+:-	0:1
4	Дичків	14	6	4	4	23:17	16	3:1	+:-
5	Білоскірка	14						2:2	+:-
6	Ігровиця	14						+:-	3:1
7	Забойки	14						3:1	2:0
8	Довжанка	14						5:0	4:0

Голи у команди Шляхтинців забивали: Володимир Маличок – 7, Василь Панахида – 4, Олег Микитюк – 4, Василь Мацюх – 2, Роман Телеп, Юрій Ховалко, Богдан Смаль, Олег Бзовський, Володимир Гуль, Андрій Макар, Михайло Шемеля – по одному.

У чемпіонському складі 1990 року за команду з Шляхтинців виступали:

- воротар – Михайло Гоцко, Павло Макар;

- захисники – Ярослав Старжинський, Федір Ломніцький, Ярослав Федорчук, Володимир Дудак, Олег Бзовський, Федір Ломницький.

- півзахисники – Юрій Ховалко, Василь Ятищук, Степан Ховалко, Богдан Смаль, Ігор Ятищук, Володимир Гуль, Андрій Макар, Роман Телеп, Михайло Гринда, Ігор Лагіш;

- нападник – Володимир Маличок, Василь Мацюх, Олег Микитюк, Михайло Шемеля, Василь Панахида, Дмитро Блєндоногий.

У сільському клубі 28 січня 1991 року відбулися урочисті заходи по вшануванні чемпіонів. Ось як цю подію описав голова райспорткомітету М. Заяць: «Без сумніву, приємний сюрприз піднесли у минулому сезоні своїм вболівальникам футболісти с. Шляхтинці, ставши чемпіонами району. Спортсмени не приховують, що без підтримки чисельних прихильників, вони хтозна чи досягли б такого успіху. З цієї нагоди виконком сільської ради народних депутатів спільно з адміністрацією колгоспу та профспілковим комітетом вирішили провести зустріч футболістів з вболівальниками. Відкрив спортивний вечір голова виконкому сільської ради Дмитро Михайлович Федорчук, який розповів про розвиток футболу на селі. Багато теплих слів прозвучало цього вечора на адресу захисників Ярослава Старжинського, Володимира Дудака, Федора Ломницького, Богдана Смаля. Серед нападаючих відзначили Володимира Маличка, двох Василів – Мацюха і Панахиду. Хороші слова пролунали на адресу голкіпера команди Михайла Гоцка. Олег Микитюк, який неодноразово перевіряв надійність воріт суперника, в стилі дружнього шаржу дав характеристику кожному гравцеві. Тоді слово взяв капітан команди Юрій Ховалко, який ще раз нагадав про шлях до перемоги, зупинився на планах команди на майбутнє. Наприкінці спортивного вечора було урочисте вручення грошової премії учасникам команди від районної федерації футболу. Грошову премію вручили також представники адміністрації та профспілкового комітету колгоспу».

У наступному 1991 році команда з Шляхтинців виборола ще один трофей. Цього разу кубок «Золота осінь», розіграш якого проводила райрада ФСТ «Колос». У фіналі, який відбувся в Товстолузі, зустрілися футболісти з Шляхтинців та Дичкова. Ось як описала події того матчу районна газета «Подільське слова»: «На 10 хвилині матчу рахунок відкрив Володимир Маличок. Через п’ять хвилин після стрімкої атаки вперед вирвався нападник Шемеля, який з віддалі 20-25 метрів влучно послав м’яча у правий верхній кут воріт. Рахунок став 2:0 на користь футболістів села Шляхтинці. Після пропущеного другого м’яча футболісти Дичкова всієї командою почали атакувати ворота суперника. Гра повністю перемістилася на половину поля шляхтинецьких футболістів. Здавалось, що гол неминучий, однак виручила вдала гра воротаря, який в першому таймі не менше п’яти разів рятував ситуацію, беручи, здавалось би, безнадійні м’ячі. Майстерність воротаря надала впевненості захисникам і внесла сум’яття в ряди атакуючих. Другий тайм проходив з перевагою футболістів Дичкова, однак вони забили тільки один гол на 65-й хвилині матчу, більше не вдалося. Зустріч закінчилася з рахунком 2:1 на користь футболістів з Шляхтинців, яким і був вручений кубок.

Які гравці формували команду у Шляхтинцях, запитали ми нашого співрозмовника.

– Щоб просто грати на район, хлопців у нас були завжди, але коли ставилися серйозні завдання, то потрібно було підсилення, адже десь була слабка ланка, яку необхідно було закрити кваліфікованим виконавцем. На початках здебільшого запрошували гравців з Байковець та Лозови, а згодом, у ті роки, що я опікувався командою, за Шляхтинці також виступали футболісти з Тернополя. Як, до прикладу, Олег Бзовський та Василь Панахида, обидва навчалися тоді в педінституті, – каже пан Юрій.

Також він розповів, хто в ті роки підтримував футбольну команду.

– Утримував команду колгосп імені Петровського, до якого входили села Шляхтинці, Лозова, Стегниківці і Курники. У колгоспі виділялися кошти на спортивно-масову роботу, з яких купувалася спортивна форма, м’ячі тощо. Ці питання вирішував наш гравець Ярослав Федорчук, котрий у колгоспі працював водієм. Також колгосп надавав на виїзні матчі транспорт. Зазвичай це була «летючка» (ГАЗ-53), якою на матчі нас перевозив водій Богдан Гарас, – пригадує Юрій Ховалко. 

У ті роки, як і в роки становлення, команда як такої назви немала. Її ідентифікували за назвою села – спочатку Гніздичка, а потім, коли населеному пункту повернули історичну назву Шляхтинці, і команду називали – з прив’язкою до села… І лише після того, як на місці колгоспу ім. Петровського постало колективне сільськогосподарське підприємства «Промінь», футбольна команда отримала аналогічну назву.

Вдалося відшукати дані про виступ шляхтинецького «Променя» в одному з останніх сезонів за участю Юрія Ховалка. У 19098 році команда грала серед футбольної еліти Тернопільського району, де зайняла місце в золотій серединці.

1998 рік. Чемпіонат Тернопільського район.

Перша ліга. Підсумкова турнірна таблиця

Голи у складі «Променя» забивали: Михайло Шемеля-5, Володимир Льошка-4, Юрій Кіц-2, Юрій Хомко, Віталій Громадський, Ігор Ховалко, Олександр Шарун, Андрій Макар, Віталій Сохар – усі по 1. Автори 10 м’ячів – не відомі.   

Загалом за період, відколи Юрій Ховалко опікувався командою та виступав за неї, вона одного разу стала чемпіоном Тернопільського району (1990 рік), виборола перемогу в другій лізі районного чемпіонату (1996 р.), була срібним призером другої ліги (1994 р.) та здобула чотири районних кубки – один весняний кубок на приз газети «Подільського слова» (1997 рік) та кубки «Золота осінь» (1986, 1991, 1994 р.)

Після того, як Юрій Ховалко в 1999 році переїхав до Києва футбол у Шляхтинцях знову на деякий час завмер.

«Перемога у Лізі Тернопільщини цінніша за кубок області»

Золотий період в історії шляхтинецького футболу припав на 2010-ті роки, коли командою став опікуватися вихованець місцевого футболу Володимир Михайлович Льошка (1981 року народження). 14-річним хлопцем він уперше одягнув футболку дорослої команди і з тих пір вона стала для нього рідною.

– У 1996 році, коли я навчався у 9 класі, а команда зі Шляхтинців виступала у нижчій лізі чемпіонату Тернопільського району, мене, маленького та худорлявого, залучили до дорослої команди. Командою у той час керували Юрій Хавалко та Михайло Шемеля. Мене поставили на позицію правого півзахисника. Перших два місяці випускали на заміну на 15-20 хвилин, а потім уже постійно грав в основному складі. З дядьками трохи важко було, але тоді був непростий період, вибору особливого не було, тому доводилися набивати собі гулі в суперництві з набагато старшими футболістами, – пригадує Володимир Льошка.  

У тій команді, в якій починав робити перші кроки у дорослому футболі Володимир Льошка, лідерами були Юрій та Ігор Ховалки, Михайло Шемеля, Володимир Дудак, Володимир Маличок.

– Маличок діяв у нападі, а його козирем була гра головою. За свою довгу футбольну кар’єру бачив багатьох футболістів, але, щоби хтось так сильно грав на другому поверсі, то хіба знаний тернопільський бомбардир Ігоря Яворський. Володимир Маличок міг з 18-ти метрів забивати голи ударами головою, а кутовий для нашої команди – це був майже гол, потрібно було тільки знайти голову Володимира. Саме замість нього я став виходити на заміну, а з часом сталося так, що вже він замість мене виходив на футбольне поле, і з того він дещо ображався. Загалом у той час у складі команди були практично всі місцеві, лише трьох так званих легіонів з «Ниви-2» час від часу підвозив Ігор Ховалко, – каже пан Володимир.

Володимир Льошка з 1-го класу займався футболом у тернопільській ДЮСШ №3 під керівництвом досвідченого тренера Віктора Ярославовича Вересюка. Коли прийшов час виступати на всеукраїнському рівні, він зазвичай обирав не ці змагання, а виступи за команду рідного села Шляхтинці. 

– Знаю точно, що в 11-му класі вибирав більше районний футбол, ніж виступ у Дитячо-юнацькій футбольній лізі України (ДЮФЛ). У той час як раз створилася ця ліга і я мав грати за команду, яку тренував Петро Старовський. Заявка на ДЮФЛ була на початку квітня, там грав кілька матчів, а коли розпочинався чемпіонат Тернопільського району, де матчі теж відбувалися по неділях, то треба було вибирати і мій вибір, не знаю чому, випадав на район. Деколи тренеру говорив, що хворий, для того, щоб зіграти в чемпіонаті Тернопільського району за команду Шляхтинців, бо рахував, що там рівень вищий, ніж у ДЮФЛ. Петро Старовський часто ображався, що мене не було на матчах, коли дізнався, що я грав на район. Не знаю, чи це правильно я робив, але для себе прийняв саме таке рішення, – говорить Володимир Льошка.

Перші успіхи команди з Шляхтинців, коли за неї почав грати Льошка, були в кубкових змаганнях. 

– Першого м’яча, який забив за Шляхтинці не пригадую, однак дуже добре пам’ятаю перший мій фінал кубка Тернопільського району у 1997 році. На той час була дуже сильна команда «Медобори» (Скоморохи), якою опікувався Тарас Семків і за яку виступали Іван Білоус, Руслан Рожук, Василь Чернецький та інші відомі в краї футболісти. Вони були чемпіонами Тернопільського району, якщо не помиляюся, п’ять разів поспіль. Більшість її гравців виступали у чемпіонаті області і на район, так тоді дозволялося. Фінальний матч кубка відбувався у Смиківцях і його ми виграли – 1:0. Переможний гол наша команда забили зі штрафного, якого призначили саме після порушення правил на мені. Я тоді був десь у 10-му класі. Ту перемогу ми гучно святкували, голова підприємства «Промінь» Богдан Михайлович Заполух виділив цілу свиню та «бідон» горілки. Мені, як наймолодшому футболісту, давали тільки воду (сміється – авт.). Щось подібне я бачив уперше, – пригадує Володимир Льошка.

Команда у Шляхтинцях у ті роки з перемінним успіхом виступала в нижчій (другій) лізі чемпіонату Тернопільського району, а були періоди, коли колектив зовсім не грав, тоді кращі футболісти захищали кольори команди сусідньої Лозови.

Мабуть вже третє дихання футбол у Шляхинцях отримав, коли з війська повернувся син керівника колективного сільськогосподарського підприємства «Промінь» Богдана Михайловича Заполуха – Богдан Богданович Заполух (1982 рік народження). Команда з Шляхтинців стабільно почала виступати у нижчих ліках чемпіонату Тернопільського району починаючи з 2005 року.

– У середині 2000-х командою вже займався Богдан Заполух. Він нас збирав, вибив кілька гривень на форму, м’ячі і транспорт. Я зрідка бував на матчах команди, адже в той час виступав у чемпіонаті області за колективи з Микулинців, Козлова, Товстолуга. Хоча, бувало намагався хитрувати, зранку відбігав на район (матчі починалися на 12.00), а після обіду їздив на поєдинки обласного чемпіонату. Деколи отримував на горіхи від тренерів обласних команд, коли ті про це дізнавалися. Але слухав батька, котрий казав: «Навіщо тобі та область, допоможи рідній сільській команді». Так команда з перемінним успіхом грала до 2008 року, аж поки не виграла другу лігу, пройшовши без єдиної порази всю турнірну дистанцію, – розповідає Володимир Льошка.

2005 рік. Чемпіонат Тернопільського район.

Друга ліга. Група “А”. Підсумкова турнірна таблиця

2006 рік. Чемпіонат Тернопільського район.

Друга ліга. Група “А”. Підсумкова турнірна таблиця

2007 рік. Чемпіонат Тернопільського район.

Друга ліга. Група “А”. Підсумкова турнірна таблиця

Тоді пану Льошці зробили пропозицію, від якої він не міг відмивтися.

– Мені зробили пропозицію, щоб я повністю перейшов грати у Шляхтинці і закінчив з виступами на область. Я розповів про реалії вищої районної ліги, скільки для цього потрібно грошей, легіонерів, стабільний тренувальний процес (хоча б двічі на тиждень) тощо. Пішли до одного спонсора, до іншого, товариство «Промінь», яке постало на місці колгоспу, дихало тоді на ладан, тому його керівник пообіцяв лише допомогти з ігровою формою і м’ячами. Правдами неправдами назбирали певну суму і заявилися в першу лігу чемпіонату Тернопільського району. В дебютному сезоні ледь втрималися в ній, боролися за рятівне місце і таки зберегли прописку на наступний сезон. Я далі знайшов багатшого спонсора – власника мебельної фабрики «Лісма» Ігоря Володимировича Лагіша. Він запропонував представити бюджет команди на цілий рік. Я склав приблизний кошторис на 5 легіонерів на загальну суму 30 тис. грн., а Ігор Володимирович був готовий виділити 20 тис. грн. Тоді до команди, вже під назвою «Лісма» та з суттєвим підсиленням легіонерів, прийшли перші успіхи. У 2010 році ми стали третіми в районі, а 2011-му лише програш в останньому турі футболістам із Домаморича (2:3) завадив нам здобути чемпіонство, пригадує Володимир Льошка.

2011 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Перша ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О	Шляхтинці
1	Біла	22	17	4	1	0	55-19	55	0:1	0:0
2	Шляхтинці	22	17	2	3	0	63-26	53	–	–
3	Домаморич	22	14	4	4	0	41-27	46	1:4	2:3
4	В. Березовиця	22	11	2	9	0	56-39	35	4:0	2:1
5	В. Бірки	22	10	4	8	0	55-39	34	2:0	2:1
6	Дубівці	22	10	2	10	0	40-41	32	3:1	2:1
7	Озерна	22	10	1	10	1	56-47	30	1:0	3:0
8	Баворів	22	7	2	13	0	46-72	23	4;1	3:2
9	В.Гаї	22	7	2	12	1	49-54	22	3:1	3:0
10	В. Глибочок	22	6	1	15	0	34-58	19	5:3	6:0
11	Забойки	22	5	2	15	0	32-64	17	0:0	5:2
12	Товстолуг	22	4	2	14	2	32-73	12	8:5	4:0

2012 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Перша ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	В. Бірки	22	17	2	3	0	80:30	53
2	В. Березовиця	22	15	5	2	0	86:27	50
3	Плотича	22	12	6	4	0	44:34	42
4	Дубівці	22	9	7	6	0	35:32	34
5	В.Гаї	22	10	3	9	0	57:57	33
6	Шляхтинці	22	10	1	11	0	54:48	31
7	Домаморич	22	8	5	9	0	45:54	29
8	Озерна	22	8	4	10	0	48:44	28
9	Біла	22	6	5	11	0	37:53	23
10	Байківці	22	5	2	15	0	35:77	17
11	Білоскірка	22	4	5	11	2	34:66	15
12	Баворів	22	3	5	14	0	41:74	14

2013 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Перша ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	Грабівці	22	13	7	2	0	60 -31	46
2	Дубівці	22	14	4	4	0	53 -27	46
3	В.Бірки	22	12	5	5	0	76 -37	41
4	Шляхтинці	22	10	4	7	0	53 -50	34
5	В. Гаї	22	9	4	9	0	38 -41	31
6	В. Березовиця	22	8	4	10	0	48 -38	28
7	Плотича	22	7	7	7	1	41 -47	27
8	Домаморич	22	8	3	11	0	37 -47	27
9	Івачів	22	7	4	10	1	39 -61	24
10	Озерна	22	6	5	11	0	43 -42	23
11	Біла	22	5	3	14	0	31 -67	18
12	В. Глибочок	22	4	5	13	0	40 -75	17

2014 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Перша ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	Грабівці	22	18	3	1	0	80-27	57
2	Плотича	22	15	4	3	0	62-35	49
3	В. Гаї	22	13	4	5	0	55-45	43
4	В. Бірки	22	13	2	7	0	74-41	41
5	Дубівці	22	12	4	6	0	6-36	40
6	Товстолуг	22	9	4	9	0	4-46	31
7	В. Березовиця	22	9	2	11	0	44-55	29
8	Дичків	22	8	3	10	1	50-54	26
9	Шляхтинці	22	6	6	10	0	46-49	24
10	Івачів	22	5	3	13	1	41-70	17
11	Мишковичі	22	5	1	16	0	40-69	16
12	Гаї Шевченківські	22	1	0	14	7	15-81	0

Наш співрозмовник у команді з Шляхтинців поєднував багато функцій.

– Більшість процесів у футбольні команді були зациклені на мені. Я шукав гроші, займався комплектацією команди, тренувальним процесом. У Англії таких людей називають не головний тренер, а менеджер. Я не соромився того, що зранку, відпрацювавши цілу ніч на таксі, коли була моя черга, брав машинку і йшов косити футбольне поле. А інколи так ставалося, що не вийшло тому чи іншому футболісту, треба було їх підміняти. Такі були тоді реалії, – каже пан Льошка.

2017 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Вища ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	Плотича	18	15	2	1	0	67-10	47
2	В. Бірки	17	14	2	1	0	52-8	44
3	Шляхтинці	18	9	4	5	0	39-27	31
4	В. Березовиця	17	8	2	7	0	39-28	26
5	В. Глибочок	18	8	1	9	0	26-36	25
6	Дубівці	18	7	2	9	0	40-45	23
7	Залізці	18	6	5	7	0	25-37	23
8	Острів	18	6	2	10	0	34-46	20
9	Озерна	18	3	1	14	0	26-62	10
10	Біла	18	1	3	14	0	14-63	6

У другій половині 2010-х «Лісма» вийшла на обласний рівень й одразу заявила про себе. 

– У 2017 році ми знову стали третіми у чемпіонаті Тернопільського району. І нас запросили грати в Лізі чемпіонів Тернопільщини – новому турнірі серед чемпіонів районів. Команди В. Бірок та Плотичі, які зайняли перших два місця в нашому районному чемпіонаті, відмовилися грати, бо в них було багато гравців із чемпіону області (тоді це дозволялося). Буквально за день потрібно було дати відповідь. Спочатку я не хотів брати участь у цьому турнірі, тому що закінчився сезон, а з грошима була певна нестабільність. Але завдяки спільним зусиллям Байковецької громади, фірми «Лісма», фермера, який має у селі землі, колег-підприємців, знайомих та кумів таки вдалося знайти потрібні кошти. Коли я сказав своїм хлопцям, що є можливість заявитися у Лігу чемпіонів, у них загорілися очі, адже ніхто з них вище чемпіонату району не грав. І ми таки прийняли рішення заявитися, – каже Володимир Льошка.

Микола Возний – тренер "Лісми" у 2017-18 рр.

Перша обласна Ліга чемпіонатів видалася для «Лісми» важкою, лише в останньому матчі групової стадії команда пробилася до плей-оф.

– Перший матч у Лізі чемпіонів грали в Зборові, де виграли 3:2 у ФК «Млинівці-Присівці». А в другому матчі з Купчинцями я отримав червону картку. По турнірній дистанції ми погано йшли. Два матчі поспіль програли і в останньому матчі групового етапу нам потрібно було виграти у два м’ячі на виїзді у «Стрипи» з Купчинців (Козівський район), щоб пробитися до чвертьфіналу. Той матч ми виграли 4:0 і з першого місце вийшли до стадії плей-оф, – розповідає пан Льошка.

Далі був непростий півфінал із колективом з Бережанщини – «Єдність» (Рибники), а коли стали відомі фіналісти, то «Лісма» не була фаворитом.  

– Точно знаю, що у вирішальному матчі ніхто на нас не ставив. У суперечці з командою «Січ» із Ягільниці (Чортківський район) ми були, як це зараз модно казати, антидоди. Нам говорили, що пропустимо у свої ворота багато м’ячів. Але за результатом вийшло зовсім по-іншому. Перемога – 3:0! Героєм матчу став Іван Ясенко на прізвисько «Кінь», котрий зробив гру. Після матчу давав коментар, у якому сказав, що я вигравав кубок області, але цей трофей для мене цінніший і приємніший. Адже «Лісма» – це сільська команда, більшість футболістів якої грають на ентузіазмі і лише кілька  отримують так звану премію, яку формують добові всієї команди. І тут вона виграє Лігу чемпіонів Тернопільщини! Я вважаю, що це був пік нашої команди і її найбільший успіх, – емоційно мовить Володимир Льошка. 

Ось як описували перебіг фінального матчу: «27 травня 2018 року у Бережанах відбувся фінальний поєдинок дебютної Ліги чемпіонів Тернопільщини сезону-2017/18. За головний приз змагалися команди Тернопільського та Чортківського районів – «Лісма» з Шляхтинців та «Січ» з Ягільниці. Майже тисяча вболівальників стали свідками захоплюючого поє.

Офіційна частина фіналу розпочалася з виходу футболістів, яких супроводжували дітки місцевої спортивної школи. Згодом дві дівчинки винесли красень-кубок, за який власне з жовтня минулого року змагалися 15-ть найкращих районних команд області.

Перед учасниками футбольного дійства та глядачами, яких чисельно прибуло з обох команд у Бережани та й самі бережанці у великій кількості завітали на стадіон, виступив голова Федерації футболу Тернопільської області, народний депутат Тарас Юрик. Він привітав усіх присутніх з фіналом Ліги чемпіонів, коротко розповів, що цей матч для любителів футболу нашого краю став логічним продовженням великої футбольної ейфорії, яка пов’язана з проведенням фіналу Ліги чемпіонів УЄФА в Києві. А на закінчення побажав командам успішно гри та перемоги сильнішому.

Перемогла команда з Шляхтинців завдяки індивідуальній майстерності своїх гравців, яка виявилася кращою за суперників. Героями матчу можна назвати двох гравців «Лісми» – нападника Івана Ясенка та «вільного художника» Арсена Кривобедрого. Перший забив два голи, другий – віддав гольову передачу і відзначився одним м’ячем. Фактично долю поєдинку було вирішено за дві хвилини першого тайму. На 32-й хвилині Арсен Кривобедрий продавив на правому краю атаки Олега Хруставку та зробив прострільну передачу. Іван Ясенко одним дотиком прийняв м’яча, а другим – з близької відстані пробив по воротах (1:0). А за дві хвилини той ж Ясенко обікрав м’яча в оборонців «Січі» майже в центральному колі, кинув собі на хід, та з лінії штрафного майданчика низом пробив повз воротаря команди з Ягільниці Олега Шафрана, який вийшов на перехоплення (2:0).

В другому таймі колектив з Шляхтинців, який свідомо віддав ініціативу супернику, діяв на контратаках і в одній з них спіймав суперника на помилці. Юрій Побуринний у простій ситуації впав, м’яча підхопив Арсен Кривобедрий і майстерно пробив у нижній, дальній від голкіпера кут воріт (3:0).  

Одразу після фінального свитка відбулася урочиста церемонія нагородження фіналіста та переможця Ліги чемпіонів Тернопільщини. На неї було запрошено заступника голови Тернопільської обласної державної адміністрації Олега Валова, керівництво Бережанського району, міста Бережани. Під керівництвом голови обласної федерації Тараса Зіновійовича Юрика спершу свої нагороди отримала команда «Січ», а це – м’ячі від Федерації футболу Тернопільської області та красиві медалі спеціально виготовлені під ці змагання.

Після цього дуже зворушливою була церемонія вітання переможців з боку команди «Січ», футболісти якої подякували супернику за хорошу гру та визнали, що того дня сильнішими були гравці саме з Шляхтинців. Далі за заслуженими нагородами підійшли футболісти «Лісми». Команді-переможниці презентовано сертифікат на придбання комплекту нової футбольної форми. Традиційно футболісти отримали унікальні в своєму роді медалі. А апофеозом свята стало вручення перехідного красеня кубка з гравіруванням назви першого переможця Ліги чемпіонів Тернопільщини-2017/18 – команди «Лісма» (Шляхтинці). З рук Тарас Юрика, під звуки всесвітньовідомого хіта групи Queen – «We Are The Champions» та величної кількості конфетті його отримав капітан команди Юрій Федорчук. Опісля були звичні фото- і автограф сесії, коментарі переможців і переможених та традиційне у таких випадках шампанське…»

***

«Лісма» (Шляхтинці, Тернопільський р-н) – «Січ» (Ягільниця, Чортківський р-н) – 3:0 (2:0)

27 травня 2018 р. Бережани. Стадіон «Нива». 900 гл. +30 град.

Арбітр: Ігор Садковський (Теребовля), асистенти – Роман Островський (Тернопіль), Ігор Скуба (Скалат).

«Лісма»: Мацюх, Федорчук-к (Стець, 81), О. Агрес, Кривобедрий, Лемещак, Галадза, Ясенко (Кушнерчук, 71), Бутрин (Я. Агрес, 89), Льошка, Грицик, Цінчик (Шпилюр, 63).

«Січ»: Шафран, Побуринний, О. Хруставка, Басісний, Гладчук, Слободян (Недокус, 80), Пшеничний, Жидонік, Савків (Л. Хруставка, 69), Чорній (Цілінський, 64), Дерманський.

Голи: Іван Ясенко (32, 34), Арсен Кривобедрий (61).

Попередженні: Т. Савків (68), І. Ясенко (71), О. Агрес (72), В. Кушнерчук (90+2).

***

Ліга чемпіонів Тернопільщини 2017/18 рр.

Група «D». Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	М’ячі	О	«Лісма»
1	«Лісма» Шляхтинці	6	4	0	2	13:6	12	–	–
2	«Стрипа» Купчинці	6	4	0	2	13:8	12	2:3	4:0
3	ФК «Млинівці-Присівці»	6	4	0	2	9:7	12	3:2	0:1
4	«Збруч» Дорофіївка	6	0	0	6	0:14	0	3:0	1:0

1/4 фіналу: «Лісма» (Шляхтинці) – «Юність» (с. Горішня Слобідка, Монастириський р-н) – 3:0 (Володимир Льошка, 35, Андрій Шпилюр, 39, Ярослав Агрес, 87); 4:0 (Вадим Кушнерчук, 26, Павло Бутрин, 67, Володимир Льошка, 81, Юрій Стець, 89).

Півфінал: «Лісма» (Шляхтинці) – «Єдність» (Рибники, Бережанський р-н) – 2:1 (Павло Бутрин, 5, Юрій Стець,89); 2:1 (Володимир Льошка, 45+2, Павло Бутрин, 59).

Фінал: «Лісма» (Шляхтинці) – «Січ» (Ягільниця, Чортківський р-н) – 3:0 (Іван Ясенко, 32, 34, Арсен Кривобедрий, 61).

***

По поверненні в рідне село односельці зустрічали футболістів, як героїв. З кубком вони проїхали селом коло пошани, після чого до четвертої ранку на стадіоні було святкування, в якому зібралося все село, від малого до великого. А староста Ірина Йосипівна Ференс спекла великий торт, ніби відчуваючи, що «Лісма» переможе, яким пригощалися всі охочі.

«Після фінального свистка я… плакав»

Того ж 2018 року «Лісма» вперше в новітній історії здобула золоті медалі чемпіонату Тернопільського району.

– Перевага нашої команди була в тому, що її кістяк ніде, окрім чемпіонату району, не грав, на відміну від суперників, гравці яких поєднували виступи на район і на область. Як раз у тому році була вимога щодо включення всіх футболістів до Єдиної бази ФФУ, згідно якої запроваджувалося правило: «один гравець – одна команда». Для нас це був великий плюс, адже в нас як були гравці, так і вони залишилися, потрібно було знайти лише кількох легіонерів. Натомість у конкурентів по пів команди втрачали склад, адже їхні гравці вибирали грати у чемпіонаті області, – пригадує наш співрозмовник.

Того року «Лісма» виступала на два фронти – закінчувала фінальну частину Ліги чемпіонів Тернопільщини і брала участь у чемпіонаті району

– Ставку було зроблена на Лігу чемпіонів і перших три матчів в чемпіонаті Тернопільського району ми програли. Пам’ятаю поєдинок з «Вікторією» із В. Бірок. За кілька днів у нас мав відбутися відповідальний півфінальний матч у Лізі чемпіонів. Ту зустріч з Бірками ми програли 1:4, бо свідомо не випустив половину гравців основного складу. Від своїх вболівальників отримав велику порцію критики, що я виставив зовсім молодих футболістів, які навіть не вміють по м’ячу вдарити. Я ж гнув свою лінію, а футболістам пояснив, що це було зроблено свідомо, щоби часом хтось з них не травмувався перед вирішальними поєдинками Ліги чемпіонів Тернопільщини. І коли ми завершили виступи в Лізі чемпіонів, де здобули головний трофей, у нас відрив від першого місця був, можу помилитися, але десь  очок 12-ть. Тоді в лідерах були команди з Дубівці і В. Бірки. На друге коло я запросив Івана Пукаса, Тараса Михайлишина… І ми, не програвши жодної гри в другому колі, за чотири тури до завершення чемпіонату вийшли на перше місце. Той матч відбувся у Плотичі, а в суперниках була сильна місцева команда, в якій виступало ряд зірок районного футболу, які не пішли грати за «ДСО-Поділля». Ми святкували перемогу 3:1 і більше першого місце нікому не віддали. Чемпіонство ж оформили 19 вересня 2018 року за два тури до завершення змагань, перемігши в домашньому матчі безпосереднього конкурента – «Говерлу» з Дубівці (2:1). На стартових хвилинах я «порвав» литковий м’яз. На той матч замовив лікаря, який мав нас розтерти. Чи він мене забагато розтер, чи щось інше могло статися, але факт в тому, що змушений був на деякий час залишити футбольне поле. Тоді лікар вколов три уколи і я повернувся в гру, забив два м’ячі, міг ще й третій забити. У другому таймі вже просто ходив по полю, але ми таки відстояв, виграли і стали чемпіонами. Після фінального свистка я… плакав. Діти підбігли до мене і запитали, чому я плачу? Сльози накочувались, бо ця перемога була дуже важлива як для мене, так і для всієї нашої команди. До неї ми йшли дуже довго, і вболівальники постійно просили, щоби ми колись таки стали чемпіонами. Не просто було хлопцям із села зійти на вершину, але це таки зробили! – з гордістю мовить Володимир Льошка.

2018 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Вища ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	Шляхтинці	22	16	3	3	0	60-19	51
2	Дубівці	22	14	2	6	0	63-42	44
3	Івачів	22	12	4	6	0	53-29	40
4	Плотича	22	13	1	6	2	52-32	40
5	Прошова	22	11	4	7	0	49-41	37
6	В. Бірки	22	10	3	7	2	42-45	33
7	Острів	22	9	1	12	0	48-47	28
8	В. Березовиця	22	7	4	11	0	39-48	25
9	В. Глибочок	22	7	1	13	1	24-46	22
10	Озерна	22	6	3	13	0	42-62	21
11	Соборне	22	6	3	13	0	33-58	21
12	Біла	22	4	3	14	1	31-58	15

У чемпіонському сезоні за «Лісму» виступали: Олег Агрес, Ярослав Агрес, Максим Борисевич, Тарас Босак, Павло Бутрин, Ігор Дептак, Богдан Заполух, Роман Кісіль, Вадим Кушнерчук, Володимир Льошка, Максим Маличок, Андрій Малярський, Володимир Мацюх, Тарас Михайлишин, Назарій Патра, Іван Пукас, Андрій Скоробогатов, Роман Слободян, Юрій Стець, Андрій Стець, Юрій Федорчук, Андрій Шпилюр, Іван Ясенко, Василь Ятищук

Староста села після чемпіонського матчу з «Говерлою» знову принесла торт з надписом: «Лісма» – чемпіон!» Після матчу футболісти з вболівальнками зробили чемпіонське фото, а потім знову ж таки на стадіоні відбулося святкування. Від традиції вирішили не відходили.

Восени 2018-го «Лісма» стартувала у другій Лізі чемпіонів Тернопільщини, захищаючи завойований титул.

– Друга Ліга чемпіонів для нас була трішки легша. Ми вже мали певний досвід та й  команди в групі нам потрапили слабші, ніж роком раніше. Пригадую, тоді навіть проводили по два матчі на день – зранку суперкубок пам’яті І. Білоуса та останній тур чемпіонату району, а в другій половині дня – матчі Ліги чемпіонів з командами Лановеччини та Шумщини. Загалом «Лісма» з однією поразкою від команди Шумського району, спокійно виграла групову стадію і з першого місця вийшла до чвертьфіналу. На цій стадії важко перемогли вдома «Галичину» з Нараєва (2:1), а в повторному матчі у гостях зіграли внічию (0:0). Тоді як ми, так і суперник мали хороші моменти, щоб відзначитися забитими м’ячами, але голів забито не було, у підсумку ми пройшли цю стадію. На останніх хвилинах матчу у Нараєві я отримав травму – надірвав передній м’яз, що не могло мене тішити. Але того дня сталася і дуже важлива подія в життя команди. Після матчу відбулося святкування дня народження гравця нашої команди Тараса Босака. На нього ми запросили екс-захисника «Лісми» Олега Тимця, котрий щойно приїхав з Шотландії. Я запропонував, щоби він став тренувати команду, а я буду далі шукати засоби для успішної гри команди. Всі хлопці мене підтримали, Олег Володимирович дав добро і так він став тренером «Лісми». Це було в квітні 2019-го. Уже на півфінальні поєдинки з командою «Рома» з Підгайчиків (Теребовлянський район) саме він визначав склад. У тих матчах я не грав, лікувався, відвідував яких тільки міг лікарів, бо дуже хотів виступити у фіналі. Півфінальну стадію ми впевнено пройшли, вигравши легко вдома і поступившись в гостях (3:4) на дуже важкому полі, – пригадує Володимир Льошка. 

Фінал Ліги чемпіонів 2019 року відбувся у В. Гаях, а суперником шляхтинецької команди був ФК «Заруддя» (Зборівський район).

– Особисто їздив до Зборова переглядати гру нашого наступного суперника. ФК «Заруддя» приймав доволі сильну команду з Гусятинщини – «Ниву» з Городниці. Тоді для себе зробив висновок, що зборівська команда дуже сильно грає на контратаках і передбачав, що вирішальний матч буде не простим. Так власне воно й сталося. Якщо перший фінал Ліги чемпіонів був видовищним, то в другому було багато боротьби. На початку матчу ми відзначилися і грали по рахунку та довели його до мінімальної перемогу 1:0. У тому фіналі я не планував грати. Мене дуже боліла нога і коли оголосили склад, то логічно, що я не був у стартовій одинадцятці. До того ж ми мали це одну серйозну втрату, Максим Борисевич перед фіналом поїхав на заробітки в Швецію. Під час перед матчевої розминки Тарас Босак почав кричати від болю. Виявилося, що в нього серйозні проблеми з хребтом. Олег Тимець підійшов і запитав, чи зможу я вийти на поле. Нічого не залишилася, так за дві хвилини по стартового свистка я дізнався, що маю грати. Була проведена нульова заміна і я, до певної міри несподівано, став учасником фінального поєдинку, – каже Володимир Льошка.

Ось як описували перебіг фінального матчу: «1250 глядачів зібрав фінальний поєдинок Ліги чемпіонів Тернопільської області 2018/19 років між командами ФК «Заруддя» (Зборівський район) та «Лісмою» (Шляхтинці, Байковецька громада). Трибуни затишного Великогаївського стадіону були забиті практично вщент. І глядачі залишилися задоволеними, адже фінальний поєдинок виправдав свій статус, а церемонія нагородження нічим не поступалася лігочемпіонівській від УЄФА.

Офіційна частина фіналу розпочалася винесенням двома чарівними дівчатками красеня-кубка, за який із жовтня минулого року змагалися 15-ть найкращих районних команд області і яким, що цікаво, володіла упродовж року шляхтинецька «Лісма», яка у 2018 році стала його першим володарем.

Далі з-під трибунного приміщення вийшли головні герої дійства – футболісти команд Зборівського та Тернопільського районів, яких супроводжували дітки соціально-спортивної школи мадридського «Реалу». Хвилиною мовчання учасники і глядачі вшанували колишнього гравця ФК «Заруддя» Сергія Лиса, котрий минулого року трагічно загинув у ДТП. Футболісти у цей час були одягнені в білі футболки із портретом свого колишнього партнера.

Саме спортивне дійство пройшло за великої кількості боротьби, емоцій на футбольному полі та на трибунах. Ніхто не хотів поступатися, адже на кону стояло звання кращої районної команди Тернопільської області. На початку зустрічі активніше грали футболісти «Лісми», які кілька разів пристрілювались до воріт суперника, а на 15-й хвилині відзначилися, як згодом з’ясувалося, «золотим» голом. Роман Кісіль довгою діагональною передачею практично від центра поля закинув м’яча за комірець центральним оборонцям ФК «Заруддя». Атакувальний гравець «Лісми» Андрій Шпилюр майстерно прийняв м’яча й елегантно перекинув його через воротаря.

Зборівчани знайшли в собі сили і провели кілька хороших атак. Одна з яких наприкінці першого тайму ледь не завершилася голом, однак нападник ФК «Заруддя» не зумів реалізувати вихід віч-на-віч із голкіпером суперника. У другому таймі футболісти зі Зборівщини пішли ва-банк, великими силами атакували, натомість оголили тили. Вони могли як забити, так і пропустити. Зокрема у ФК «Заруддя» до взяття воріт суперника були Тарас Беш, Іван Чвартацький, Іван Бубуняк. У «Лісмі» двічі на удари позиції виходив Іван Ясенко та один раз Андрій Шпилюр, однак більше голів глядачі того вечора не побачили.  

Одразу після фінального свистка представники Федерації футболу області на кубку Ліги чемпіонів Тернопільщини встановили табличку із гравіруванням команди, яка вдруге здобула цей трофей».

***

ФК «Заруддя» – «Лісма» (Шляхтинці) – 0:1 (0:1)

2 червня. В. Гаї. Сільський стадіон. 1250 гл. +20 град.

Арбітр: Артем Трач (Тернопіль), асистенти – Олександр Ковбасовський (В. Дедеркали), Михайло Брик (Чортків).

«Лісма»: Мацюх, Бутрин, О. Агрес, Льошка (Заполух, 88), Лемещак (Малярський, 74), Федорук-к, Кісіль, Шпилюр, Пукас, Стець, Ясенко (Я. Агрес, 90+1).

ФК «Заруддя»: Антонюк, Світлик, О. Беш, Т. Беш-к, І. Бубуняк (Замороз, 52), С. Бубуняк, Онижкевич, Чвартацький, Нюня, Лис, Нечай.

Гол: Андрій Шпилюр (15).

Попереджені: Р. Кісіль (53), І Пукас (70), Т. Беш (79).

***

Ліга чемпіонів Тернопільщини 2018/19 рр.

Група «В». Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	М’ячі	О	«Лісма»
1	«Лісма» Шляхтинці	6	5	0	1	19:7	15	–	–
2	«Галичина» Чернихівці	6	4	0	2	10:6	12	5:1	1:0
3	«Обрій» Ланівці	6	1	1	4	5:12	4	3:1	4:2
4	«Мрія» Сураж	6	1	1	4	4:13	4	6:2	0:1

1/4 фіналу: «Лісма» (Шляхтинці) – «Галичина» (Нараїв, Бережанський р-н) – 2:1 (Роман Кісіль, 25, з пен., Андрій Шпилюр, 90); 0:0. 

Півфінал: «Лісма» (Шляхтинці) – «Рома» (Підгайчики, Теребовлянський р-н) – 3:0 (Іван Ясенко, 37, Андрій Шпилюр, 65, 69); 3:4 (Іван Ясенко, 37, 63, Юрій Стець, 50).

Фінал: ФК «Заруддя» (Зборівський р-н) – «Лісма» (Шляхтинці) – 0:1 (Андрій Шпилюр, 15).

Той фінал шляхтинецька команда виграла, але футболісти дізналися одразу і погану новину – Олег Тимець покидав «Лісму», бо їхав у Шотландію на заробітки.

За перемогу кожен гравець «Лісми» отримав офіційну премію від Байковецької ОТГ, також премію виділив генеральний спонсор команди Ігор Володимирович Лагіш. Всі гроші потратили на святкування перемоги, яке знову ж таки відбулося на сільському стадіоні. 

У 2019 році шляхтинецька команда виграла другу Лігу чемпіонів, але не зуміла зберегти чемпіонське звання у районі. 

– Той чемпіонат району ми завершили на п’ятому місці. Олега Тимця з нами вже не було, відповідно сезон був не такий успішний, як попередній. Тим не менше «Лісма», як переможець Ліги чемпіонів знову розпочала виступити у ній. І мали тверді намірами зберегти кубок назавжди в клубному музеї, втретє поспіль здобувши перемогу в Лізі чемпіонів Тернопільщини. До керма команди повернувся Олег Тимець. Ми легко проходили одного за одним суперників і без проблем пробилися в плей-оф, лише раз програвши команді В. Дедеркалів у 2-му турі (0:1). У чвертьфіналі, який через карантин змістився на червень-липень 2020 року, пройшли ФК «Заруддя», з яким грали у фіналі попередньої Ліги чемпіонів. А в півфіналі доволі легко здолали ФК «Цвітова» (Бучацький район) – вдома 3:1, на виїзді 4:0. У фіналі нам протистояли земляки з ФК «Плотича». По різних причинах 2-3 футболісти основного складу «Лісми» не змогли прийняти участі в цьому матчі. Скажу по-правді, гравці ФК «Плотичі» були сильнішими і краще технічно оснащені за нас, але ми за рахунок характеру могли добитися успіху, однак… не судилося. Наприкінці першого тайму зрівняли рахунок, а на початку другого навіть вийшли вперед (2:1). Мали ще один гольових момент, якого не реалізували. А суперник у другій частині другого таймі забив двічі і святкував перемогу – 3:2, – зауважив Володимир Льошка.

Ось як описували перебіг фінального матчу: «23 серпня 2020 року на красені стадіоні СК «Поділля», що у Васильківцях Гусятинського району відбувся фінал третьої Ліги чемпіонів Тернопільщини сезону-2019/20. Його переможцем стала команда ФК «Плотича» (Білецька громада), яка у наднапруженому поєдинку обіграла переможця Ліги чемпіонів двох попередніх сезонів – команду «Лісма» з Шляхтинців (Байковецька громада) – 3:2.

Героям матчу став ганський нападник ФК «Плотича» Аджей Бернард, котрий зумів двічі відзначитися у час, коли його команда поступалася суперникові 1:2. А до цього колективи в першому таймі обмінялися голами. Спершу Назар Головко після передачі Андрія Гринченка уникнув офсайдної пастки та реалізував вихід віч-на-віч з голкіпером «Лісми» Володимиром Мацюхом (1:0). Під завісу першого тайму флангова передача Івана Ясенка знайшла Олександра Нетечу, котрий з другої спроби таки зумів заштовхнути м’яча у сітку воріт кіпера ФК «Плотича» Владислава Бритковського (1:1). На 16-й хвилині другого тайму після помилки капітана команди з Плотичі Андрій Гринченка відзначився з невеликим рикошетом півзахисник «Лісми» Тарас Бутковський (1:2).

А далі був зірковий час Аджея Бернарда. У першому випадку він використав точну передачу Василя Рибака (2:2), а в другому, під завісу матчу, влучним був удар ганського нападника з лінії карного майданчика у нижній кут воріт (3:2).

Отож, ФК «Плотича» вперше в своїй історії став володарем Ліги чемпіонів Тернопільщини, а симпатична команда «Лісма» з Шляхтинців, як переможець двох попередніх Ліг чемпіонів, втратила можливість залишити кубок назавжди в своєму клубному музеї. Тим не менше ця команда заслужила великих слів похвали за свою гру, не дарма переможці – футболісти ФК «Плотича» влаштували шляхтинецькій команді коридор слави.

До сліз було приємно дивити, коли футболістів «Лісми», які отримали заслужені відзнаки від Асоціації футболу Тернопільщини (медалі виготовлені спеціально під фінал та сертифікат на 3 тисячі гривень), щиро вітали переможці Ліги чемпіонів сезону-2019/20».

***

ФК «Плотича» – «Лісма» (Шляхтинці) – 3:2 (1:1)

23 серпня. Васильківці. СК «Поділля». 33 град.

Арбітр – Іван Мандзюк (Зборів), асистенти – Артем Карапетян (Тернопіль), Ігор Скуба (Скалат).

ФК «Плотича»: Бритковський, Анд. Гринченко-к, Біловус, П. Грабчак, Кормило, Зінь, Марценюк (Рибак, 63, Мищишин, 88), Лема, Головко (М. Когут, 63), Аджей Бернард.

«Лісма»: Мацюх, Босак, Бутрин, Борисевич, Агрес (Малярський, 78), Федорчук-к, Льошка, Шпилюр, Нетеча, Ясенко, Бутковський.

Голи: Назар Головко (34), Аджей Бернард (69, 86) – Олександр Нетеча (42), Тарас Бутковський (61).

Попереджені: О. Агрес (30), Тарас Кормило (36), І. Ясенко (51), В. Лема (65), Я. Махінка (70), Анд. Гринченко (71), В. Рибак (73), С. Савка (90+2).

***

Ліга чемпіонів Тернопільщини 2019/20 рр.

Група «В». Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	М’ячі	О	«Лісма»
1	«Лісма» Шляхтинці	4	2	1	1	10:2	7	–	–
2	«Континентал Нео-Агро» В. Дедеркали	4	2	0	2	3:6	6	0:1	2:0
3	«Стандарт» Вишгородок	4	1	1	2	5:10	4	7:0	1:1

1/4 фіналу: «Лісма» (Шляхтинці) – ФК «Заруддя» (Зборівський р-н) – 3:1 (Іван Ясенко, 47, Олександр Нетеча, 69, з пен., 82); 2:1 (Іван Ясенко, 31, Ярослав Агрес, 86).)

Півфінал: «Лісма» (Шляхтинці) – ФК «Цвітова» (Бучацький район) – 3:1 (Іван Ясенко-2, Володимир Льошка); 4:0 (Максим Борисевич, 20, Олександр Нетеча, 42, з пен., Ярослав Агрес., 72, Олег Фреяк, 83, а/г).

Фінал: ФК «Плотича» (Тернопільський р-н) – «Лісма» (Шляхтинці) – 3:2 (Олександр Нетеча, 42, Тарас Бутковський, 61).

***

Завершила футбольний 2020 рік «Лісма» п’ятим місцем у чемпіонаті Тернопільського району.

– Цей рік був для мене найважчим у плані фінансів. Коронавірус відбивався і на футболі. Тим не мене ми знову завершили чемпіонат у золотій серединці, відірвалися від шостого місця «Вікторії» (В. Бірки) – на 11 очок, натомість значно відстали від четвертого місця –команди з В. Глибочка – на 7 очок, – розповідає В. Льошка. 

2020 рік. Чемпіонат Тернопільського району.

Вища ліга. Підсумкова турнірна таблиця

№	Команди	І	В	Н	П	ТП	М’ячі	О
1	Плотича	18	16	1	1	74-17	49	1
2	В. Березовиця	18	13	2	3	67-40	41	2
3	Івачів	18	13	2	3	41-23	41	3
4	В. Глибочок	18	11	3	4	43-16	36	4
5	Шляхтинці	18	9	2	7	44-30	29	5
6	В. Бірки	18	5	3	10	37-56	18	6
7	Динамо	18	5	1	12	41-62	16	7
8	Дубівці	18	2	5	11	33-52	11	8
9	Підгороднє	18	3	1	14	20-70	10	9
10	Товстолуг	18	2	2	14	24-55	8	10

Хоча шляхтинецька команда постійно підсилювалась, її кістяк залишався незмінним упродовж останніх 15-ти років. Сьогодні «Лісму» важко уявити без таких гравців, як Юрій Федорчук (незмінний капітан), Павло Бутрин, Юрій і Андрій Стець, Ярослав та Олег Агрес, Богдан Заполух, Василь Ятищук, Володимир Мацюх, які пробилися з низів чемпіонату району і майже всі й далі продовжують грати.

Також варто назвати і найвідоміших легіонерів, які залишили вагомий слід в історії команди. Це – Олег Тимець, котрий довгий час виступав за професійні команди України та Казахстану, а також – Михайло Дичко, Анатолій Василько, Іван Пукас, Дмитро Грицик та багато інших.

– Усі рішення щодо запрошення легіонерів я узгоджував з кістяком команди. Звичайно, не всі із запрошених виправдали сподівання. Не хотів би називати їхні імена , однак були такі, які не вписалися у наш колектив. Вони добули перше коло і їм пропонував підшуковувати іншу команду. Отримувати гроші за футбол може лише той легіонер, який на три голови сильніший за місцевого, який нічого не отримує за футбол, окрім морального задоволення, – вважає пан Льошка.

Володимир Льошка усвідомлює, що відносний спад, який стався в команді останніх два сезони, був очікуваним, адже «Лісма» – вікова команда, потрібно омолоджувати склад.

– Навіть я вже не той, вболівальники інколи кажуть, щоб я сходив з футбольного поля (сміється – авт.). Розумію, мені вже 40 років, надірване ахіллове сухожилля, але немає ким замінити, випускаю молодь, а вона ще дуже далека, щоб конкурувати з іншими суперниками. Ми й так трималися дуже довго, честь і слава гравцям, які складають її кістяк, і які пройшли з нею 10-15 років. Так, цим складом ще можна грати років з три, але потрібно хоча б 5 граючих молодих футболістів, яких поки немає, – підсумував Володимир Льошка.

Усі досягнення «Лісми», як на районному, так і на бласному рівнях, стали каталізатором будівництва на сільському стадіоні у Шляхтинцях, єдиному на Тернопільщині, штучного освітлення. Вартість проєкту – 880 тис. грн. Вперше освітили стадіон у грудні 2019 року, а перший матч при штучному освітленні відбувся 17 березня 2020 року. Тоді у товариському матчі «Лісма» приймала чемпіона області – великогаївський «Агрон». З тих пір «Лісма» провела при штучному освітленні 5 офіційних матчів, а нещодавно при ньому відбувся півфінал кубка Тернопільського району між «Поділля» з В. Березовиці та ФК «Івачів».

Шляхтинецька команда і її 60-річна історія має стати прикладом для наслідування, адже з правильним підходом і великим бажання можна досягнути високих футбольних звитяг… 

****

КОМЕНТАР

Анатолій Романович Кулик, голова Байковецької громади:

– У першу чергу я б хотів привітати жителів села Шляхтинці та всю нашу Байковецьку громаду з визначною подією, а саме відзначення 60-річчя від часу зародження футбольної команди в цьому селі. Дуже важливо, що люди пам’ятають про цю дату, про ветеранів футболу, в тому числі тих, яких уже немає серед нас.

Наше завдання, як влади, футбол на рівні з іншими видами спорту, розвивати і робити його масовим. Діти і дорослі, які займаються спортом, у більшій мірі ведуть здоровий спосіб життя. Людина, яка вміє себе асимілювати в спорт, зовсім по-іншому веде себе в суспільстві. У кожному селі нашої громади діти займаються футболом, з ними працюють три досвідчених тренери, серед яких два майстри спорту, легенди тернопільського футболу Ігор Яворський та Ігор Біскуп. Коли бачиш дітей, як вони бігають, яка в них дисципліна і як у них горять очі, коли вони їдуть на футбольні змагання, то радієш з цього і відчуєш, яку добру справу ми робимо.

Також хочу відзначити і дві наші дорослі футбольні команди, які беруть участь в обласних змаганнях. Два роки поспіль шляхтинецька «Ліма» виборювала перемогу в Лізі чемпіонів Тернопільщини. Я особисто був присутнім на матчі в Бережанах, коли команда здобула першу перемогу, то були неймовірні емоції. Цьогоріч ще один красень-кубок за перемогу в Лізі Тернопільщини завоював інший представник нашої громади – «Говерла» з Дубівців. То ж нам є ким гордитися.

Також ми вдосконалюємо спортивну інфраструктуру. Зокрема, в Шляхтинцях встановили потужне освітлення, яке дозволяє проводити змагання і тренування в темну пору доби. Не знаю, чи ще в якомусь українському селі нашої держави, де немає професійної команди, є щось подібне. Ми і далі працюватимемо в напрямку розвитку спорту, адже це потрібна і соціально важлива справа.

Ігор Володимирович Лагіш, власник мебельної фабрики «Лісма»:

– Футбол у Шляхтинцях має давню історію. Символічно, що цьогоріч святкуємо 60 років становлення футбольної команди у селі і 30 років створення нашої мебельної фабрики «Лісма». Я завжди розумів, що треба допомогти людям, які займаються спортом і фізкультурою, щоби діти дивилися на старших і самі включалися в цей процес. Не легко було виділяти кошти в той час, коли фірма ставала на ноги і тільки починала свій розвиток. Однак ми знаходили можливість і скільки могли, певну частину коштів направляли на потреби футбольної команди. Час йшов, команда розвивалися, хлопці по-спортивному азартні і почалися показувати гарні результати. Тоді наша допомога стала більшою. В останні роки, коли була утворена Байковецька громада, стало легше. Дуже добре, що в громаді серйозно відносяться до розвитку фізкультури і спорту і на ці цілі виділяються серйозні кошти. Велика заслуга в цьому голови громади Анатолія Романовича Кулика.

Останні перемоги «Лісми» на обласному і районному рівнях – це, звичайно, велика заслуга футболістів, але, вважаю, і колектив нашої фабрики зробив свій невеличкий вклад та долучився до цих перемог. Нам дуже радісно, що ми були разом у команді! Побажаю, щоби футбольна команда в Шляхтинцях і далі була на хорошому рівні, а з її гравців брала приклад місцева молодь. А фабрика «Лісма» і весь наш колектив якусь частинку пирога від прибутків і далі виділятиме на футбольну команда, щоби гравці могли тренуватися у хороших умовах і успішно грати в офіційних змаганнях.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Назва команди – «Лісма» (Шляхтинці, Байковецька громада), попередні назви – команда села Шляхтинці, «Промінь» 

Створення команди – 1960 рік

Найбільші досягнення:

– володар Ліги чемпіонів Тернопільщини – 2017/18, 2018/19 рр.

– фіналіст Ліги чемпіонів Тернопільщини – 2019/20 рр.

– чемпіон Тернопільського району – 1990, 2018 рр.

– срібний призер чемпіонату Тернопільського району – 2011 р.

– бронзовий призер чемпіонату Тернопільського району – 2010 р.

– переможець другої ліги першості Тернопільського району – 1996, 2008 рр.

– срібний призер другої ліги першості Тернопільського району – 1994 р.

– володар кубка Тернопільського району «Золота осінь» – 1986, 1991, 1994, 2013, 2015, 2016 р.

– володар кубка Тернопільського району на приз газети «Подільське слово» – 1997, 2010, 2011, 2017 рр.

– фіналіст суперкубка Тернопільського району пам’яті І. Білоуса – 2018 р.

– фіналіст кубка Тернопільської районної федерації футболу – 1998 р.

– переможець турніру пам’яті Героїв Коут – 1997 р.

Найвідоміші гравці: Олег Тимець («Техно-Центр» Рогатин, «Кристал» Чортків, «Адвіс» Хмельницький, «Зоря» Хоростків, «Лисоня» Бережани),  Володимир Льошка («Бровар» Микулинці, «Товтри» Козлів, «Агрон» Товстолуг), Юрій Хавалко («Ватра» і «Комбайнобудівник» Тернопіль), Степан Хавалко (юнацька збірна Тернопільської області).

Найвідоміші тренери: Микола Остапович Возний (2016-2018 рр.), Олег Володимирович Тимець (2019-2020 рр).

Щороку в Шляхтинцях проходить турнір з міні-футболу, який ще в 1980-ті започаткував Юрій Ховалко. Останні роки він присвячений пам’яті нападника команди Володимира Маличка і Андрія Мацюха, який загинув в аварії.