Петро Костинюк: «За перемогу у кубку області подарували шерстяні футболки та годинник, а в чемпіонаті – дві тонни вугілля»

50 років тому, в далекому 1970-му, заліщицький «Дністер», який до того не хапав зірок з неба, вперше у своїй історії здобув кубок Тернопільської області. Мабуть, саме тоді почався «золотий» період заліщицького футболу, котрий тривав із невеликими перервами понад два десятиліття. У тій кубковій команді виступав Петро Миколайович Костинюк, котрий через кілька років став капітаном «Дністра», а згодом і тренером. Його ми попросили розповісти про ті славні футбольні часи заліщицького «Дністра».

– Народився я 1 січня 1947 року в селі Дзвиняч, що за 7 км від Заліщиків. Професійно футболом не займався, самоучка. Як і всі сільські діти, на галявині ганяв м’яча. Оце і вся була моя футбольна наука. У старших класах навчався у Заліщицькій школі. Після уроків грав з хлопцями у футбол. Напевно, у школі і звернули на мене увагу місцеві тренери та запросили в юнацьку команду «Дністра», в якій почав грати з 1962 року в чемпіонаті області. Діяв на позиції центрального атакувального півзахисника. Особливих досягнень на юнацькому рівні не було, наша команда зазвичай займала місця по середині турнірної таблиці. У ті роки на провідних ролях була спортивна школа з Тернополя, за яку грав Михайло Шевчук. Пригадую, грали ми з Тернополем ще на старому стадіоні у Заліщиках і я отримав завдання персонально опікувати Шевчука. Тоді з ним не справився, Михайло в той день забив у наші ворота два м’ячі. Вже згодом він доріс до тернопільського «Авангарду», в складі якого навіть був кращим бомбардиром сезону в клаcі «Б» Союзного чемпіонату, – пригадує ті далекі роки Петро Костинюк.

17-річним юнаком пан Петро дебютував за дорослу команду «Дністра».

– Це сталося в 1964 році, коли я навчався в 11 класі. Мене на 10-15 хвилин випускали на заміну в складі основної команди «Дністра». Тоді доросла команда на рівні області в лідерах не ходила, але позитивним було те, що в ній грали всі місцеві футболісти. Із Чернівеччини чи Івано-Франківщини, як це відбувається нині, ніхто гравців не запрошував. У 1965-66 рр. я став уже більш-менш стабільно виходити в основі. А потім була перерва, адже в 1966 році мене призвали до війська. Службу проходив у Закавказькому військовому окрузі в столиці Вірменії Єревані. В армії служив у спортивній роті, навіть довелося взяти участь у фінальній частині чемпіонату Збройних сил СРСР, який відбувся у Баку (Азербайджан). У цих змаганнях наша команда, здається, зайняла 4 місце. А загалом у літньо-осінній період військова команда, яка розміщувалась в одному з районів Єревана, виступала у чемпіонаті області, – розповідає Петро Миколайович. 

Після демобілізації Петро Костинюк повернувся у рідний заліщицький «Дністер», якому віддав понад 15 років.

– Демобілізувався весною 1969 року, а восени того ж року команду прийняв Іван Семенович Осипов, який до того працював у тренерському штабі команди класу «А» тернопільського «Авангарду». Власне саме з його іменем пов’язують серйозні успіхи «Дністра». У перший свій повноцінний сезон Осипов привів команду до здобуття першого в історії заліщицького «Дністра» кубка Тернопільської області, – каже Петро Костинюк.

Петро Миколайович пів століття тому відіграв у тому пам’ятному матчі, який відбувся на нейтральному полі у Теребовлі, від дзвінка до дзвінка. Суперником заліщан був підволочиський «Збруч».

Петро Костинюк (зліва) намагається не пропускати жодного домашнього матчу за участю рідного заліщицького “Дністра”

Ось як описувала перипетії того поєдинку місцева преса: «Футболісти «Дністра» першими зуміли налагодити чітку взаємодію своїх ліній. На 15-й хвилині Дем’янів здалеку сильним ударом посилає м’яч у перекладину. Це вже небезпечно. Через дві хвилини Чубарай, який весь час був на вістрі атаки, переграв захист «збручанців», виходить один на один із Соломонком і відкриває рахунок. Після взяття воріт суперників «дністровці» атакують упевненіше, точніше. Стає помітнішою їхня зіграність, вміння створювати гострі ситуації у штрафному майданчику підволочисців. Але перший тайм так і закінчився з рахунком 1:0. Після перерви «збручанці» діють активніше. На 60-й хвилині матчу суддя призначає вільний удар по воротах Кулинича. Біленець робить передачу на Паська, і той точно посилає м’яч у сітку – 1:1. Перед закінченням основного часу Пасько мав можливість вивести свою команду вперед. Тільки самовідданість Кулинича рятує «Дністер» від поразки. На 10-й хвилині третього тайму (перший екстра-тайм, – авт.) Сомик із подачі Лазара забиває другий гол. Через кілька  хвилин Біленець знову зрівнює рахунок – 2:2. І тільки гол, забитий заліщицьким форвардом Кличуком у четвертому таймі, вирішує долю кубка».

Почесний трофей було вручено представником обласного комітету з фізкультури і спорту Б. І. Годесом капітанові «Дністра» Оресту Паздрію. За перемогу, як пригадує Петро Костинюк, обласна федерація футболу, окрім традиційних медалей  та кубка, презентувала футболістам шерстяні футболки, а районна влада нагородила годинниками. Грошових заохочень тоді практично не було, кілька карбованців добових та й усе.

Перший кубок області для «Дністра» здобули: воротарі – Ярослав Кулинич, Ярослав Матійчик; захисники – Юрій Лазар, Володимир Лугофет, Петро Бурдун, Орест Паздрій, Богдан Попович; півзахисники – Михайло Смолінський, Петро Костинюк, Павло Дем’янів, Володимир Сомик, нападники – Михайло Кличук, Микола Чубарай.

Заліщицький «Дністер» у ті часи називали справжнім кубковим бійцем, адже впродовж п’яти років футболісти з берегів Дністра 4(!) рази виходили до фіналу кубка і двічі святкували перемогу. І що найцікавіше, у всіх цих чотирьох фіналах суперниками заліщан були футболісти з Підволочиська. У 1968 році в Тернополі на стадіоні «Авангард» «Дністер» поступився «Збручу» – 1:3. Через два роки, у 1970-му, як ми вже розповідали, заліщани взяли реванш. Наступного сезону команди Підволочиська і Заліщиків розіграли фінал у Бучачі. Цього разу «Збруч» був сильнішим і знову ж таки переміг із рахунком 3:1. А вже в 1972 році футболісти «Дністра» повернули кубок на береги Дністра, здолавши у Тернополі на перейменованому стадіоні «Будівельник» підволочиський, але вже не «Збруч», а «Автомобіліст» із розгромним рахунком 5:0. У тому матчі м’ячі забивали: Микола Чубарай-2, Володимир Сомик, Григорій Гушатий, Богдан Попович.

Другу кубкову перемогу здобували: Ярослав Кулинич, Петро Куриляк (обидва – воротарі), Віктор Стеценко, Михайло Буняк, Роман Мушкала, Микола Чубарай, Михайло Смолінський, Петро Бурдун, Богдан Попович, Іван Юрчишин, Петро Костинюк, Григорій Гушатий, Орест Паздрій, Володимир Сомик та тренер Іван Семенович Осипов.

Саме у кубкових баталіях заліщицький «Дністер» здобув одну із найвагоміших перемог у ті часи.

– На одному з попередніх етапів кубка області нам випало зіграти з непереможним на той час не лише в Тернопільській області, а в цілому СРСР бучацьким «Колосом». Ті володіли титулом кращої сільської команди Радянського Союзу, вигравши тричі поспіль «Золотий колос» (1969-71 рр., – авт.). Той матч відбувся у Заліщиках і нам вдалося «наказати» маститу команду, «Дністер» переміг із рахунком 1:0. Єдиний і як виявилось переможний м’яч забив центральний захисник «Дністра» Петро Бордун. Той матч для мене пройшов неначе за 10 хвилин. Налаштування на цю гру було неймовірне. Бучачани, правда, нас перегравали, але факт залишається фактом – ми здобули перемогу, – розповідає колишній капітан «Дністра».

У 1973 році «Дністер» покинув Іван Осипов, але він після себе залишив хорошу команду, яка стала міцним горішком для багатьох. Короткий час команду тренував Богдан Попович, а в 1974 році її прийняв наш сьогоднішній співрозмовник Петро Миколайович Костинюк й одразу привів «Дністер» до першого в його історії звання чемпіона області.

– До 1974 року незмінним чемпіоном області вісім сезонів поспіль ставав бучацький «Колос». Того року «Дністру» вдалося скинути «короля» з трону. Щоправда, тут потрібно зауважити, що «Колос» уже був не той, більшість його гравців і тренер Петро Савчук перебралися до Тернополя, і команда суттєво ослабла. Ніхто завдання стати чемпіоном нам не ставив, і я би не сказав, що склад «Дністра» того року був зірковий. Та команда у нас була зіграна роками, тому ми показували стабільну гру. Перед останнім матчем чемпіонату, який мав відбутися у Петрикові проти тернопільського «Буревісника» (команда педагогічного інституту), нічия і програш нас не рятували, потрібна була лише перемога. Пригадую, була глибока осінь, на футбольному полі негода. Ми повели в рахунку, суперник його зрівняв. А перемогу заліщанам ударом головою приніс Федір Галуга. Вигравши 2:1, «Дністер» уперше став чемпіоном області. У нагороду за чемпіонство футболісти отримали на вибір дві тонни вугілля або дров, – усміхаючись, каже пан Петро.

Петро Костинюк (зліва) здобував із “Дністром” “золото” чемпіонату і кубок області

У чемпіонському складі за «Дністер» виступали: воротар – Ярослав Матійчик; захисники – Петро Бордун, Петро Костинюк, Олег Павлів, Михайло Смоленський; півзахисники – Іван Юрчишин, Володимир Сомик, Григорій Гушатий, Богдан Кирилецький; нападники – Ігор Лисак, Ярослав Коцюба, Федір Галуга.

Чемпіонська звитяга дозволила «дністрянам» у сезоні-1975 уперше захищати честь Надзбручанського краю у чемпіонаті України серед команд колективів фізкультури. Там «Дністер» в одній із зон поділив третє-четверте місце з рівненським «Торпедо». Наступного року заліщицька команда знову виступила на республіканських змаганнях, але цього разу її результати виявились слабкими. На фініш команда прийшла на 10 місці з 11 команд-учасниць своєї зони.

– Тоді рівень чемпіонату УРСР серед аматорів був дуже сильний. Якщо порівнювати з сучасними командами, то це, напевно, рівень колективів першої ліги чемпіонату України або кращих – другої ліги. У першому з двох сезонів на КФК ми зуміли в одному з матчів перемогти лідера – львівський «Сокіл» (1:0), двічі обіграли вінницький «Авангард» – у них на полі був рахунок 1:0, а в Заліщиках – 2:1. Також здобули дві звитяги у матчах із чернівецьким «Сходом» – 1:0 і 4:1. Водночас не було такого, щоби «Дністер» нікого «не випускав» на домашньому стадіоні. Програвали вдома командам із Закарпаття, Рівного тощо. Важко було суперничати на республіканському рівні, адже кістяк заліщицької команди і далі формували місцеві футболісти, а з запрошених було всього 2-3 гравців. Хоча практично у всі роки, хто би не був при керівництві району, завжди намагалися допомагати команді. А хто найбільше доклався до допомоги команді? Напевно, це редактор районної газети Петро Іванович Ковальчук, – підсумовує Петро Костинюк.

У 80-ті роки минулого століття «Дністер» ще двічі вигравав кубок області та один раз став чемпіоном. На початку 1990-х заліщицька команда виступала в чемпіонаті незалежної України. У дебютному сезоні здобула перше місце у перехідній лізі, згодом виступала у другій і третій лігах першості України, але це вже інша історія, про яку розкажуть інші герої…

Віталій Попович