Михайло Рябий: «Тернопільщина стала мені рідною, тут мене всі знають і поважають»

Для вихованця чернівецького футболу Михайла Рябого футбольна Тернопільщини стала другою батьківщиною. Він встиг пограти за тернопільську та теребовлянську «Ниви», хоростківську «Зорю», «Товтри» з Козлова, ФК «Борщів», а у складі заліщицького «Дністра» в далекому 2004 році виборював золоті медалі чемпіонату Тернопільської області. І ось через 15 років Рябий і «Дністер» - знову переможці. Цього разу вони здобули малі золоті медалі першої обласної ліги. Михайло, виконуючи функції граючого тренера, був лідером заліщицької команди, і не дарма колеги-футболісти та тренери визнали його кращим гравцем першої ліги сезону-2019. З цим неординарним футболістом знайомимося детальніше. 

– Михайле, Ви по кар’єрі часто виступали за команди з Тернопільщини, хоча родом із Чернівеччини. Як так сталося?

– Народився я в селі Дорошівці, Заставнівського району, Чернівецької області. Моє село через річку Дністер межує з Тернопільщиною. Тому часто грав як за заліщицький «Дністер», так і за інші колективи вашого регіону. Так у 2009 році мене запросив Віктор Ряшко до тернопільської «Ниви», яка тоді грала в першій українській лізі. А в 2016 році відбувся мій другий прихід до «Ниви» за наставника Петра Бадла. Деякий час пограв в іншій «Ниві» – теребовлянській, з якої перебрався за океан, де в 2017 році виступав за команду «Воркута» з Торонто (Канада). А після повернення мене в чергове запросили до Заліщиків уже на посаду граючого тренера. Тернопільщина і справді стала мені рідною, тут мене всі знають і поважають.

– На Ваш погляд, які найголовніші чинники того, що «Дністер» цьогоріч переміг у першій обласній лізі?

– Це сталося перш за все за рахунок бажання, самовіддачі та дисципліни. Були такі матчі, в яких здавалося, що поразки «Дністру» не уникнути, бо і суперник був сильним, і ми десь не так надійно грали в обороні. Однак завдяки перерахованим чинникам вдалося переламати гру і здобути дорогоцінні очки. Правду кажуть, що дисципліна і порядок інколи б‘ють клас. Візьмемо той же «золотий» матч із ФК «Вишнівець». Усі 90 хвилин основного часу кожен із наших футболістів відіграв правильно на своїй позиції, так як того просили тренери. Це дало свій результат у додатковий час, ми вимотали суперників, ті стали помилятися, а наші хлопці їх за це й покарали.

– А чи не складно бути граючим тренером, адже доводиться і самому показувати хорошу гру, і постійно підказувати партнерам по команді?

– Трохи складно, бо не завжди помічаєш усі нюанси, ніж коли б ти сидів на тренерській лавці. Ти повинен бути завжди сконцентрованим на м’ячі, разом з тим я граю у центрі поля і намагаюся спостерігати за всім, що робиться в кожному куточку поля. Та й, перебуваючи безпосередньо на футбольному полі, маю змогу робити оперативні вказівки, щоби підопічні діяли ефективніше. А говорити доводилось дуже багато, адже в першому колі за «Дністер» грали чимало футболістів, які до цього не виступали на такому рівні. На щастя, вони добре засвоювали науку. А у другому колі нас підсилили кілька новачків із ФК «Копичинці», тому спільні зусилля кожного дали свої плоди.

– Пане Михайле, Вам уже 36 років, а Ви демонструєте справді класну гру. Бомбардиром вищої обласної ліги став 40-річний Андрій Донець. Чим пояснити той факт, що саме вікові гравці задають тон у тернопільському футболі, невже наша молодь така слабка?

– Я би не сказав, що молодь слабка, на Тернопільщині є багато молодих, перспективних і працьовитих футболістів. У нашому виді спорту все закладено в голові. І не залежно, скільки ти маєш років, якщо людина дотримується режиму, тренується, віддається на футбольному полі, бо знає, що від неї в тому числі залежить командний результат, то успіх обов’язково прийде. Скажу по собі, постійно намагаюся тримати себе у формі, шукаю, де і з ким можна потренуватися, бігаю кроси. Старші футболісти знають, як себе правильно підготувати, а молодь, у якої ще й немає контролю, може десь і не допрацьовує. А це на полі дуже добре видно!

– Ви чимало пограли у трьох областях – рідній Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській. Якщо порівняти рівень футболу в цих сусідніх регіонах, де він вищий?

– Я всім говорю і ще раз вам це скажу: мені подобається, що рівень футболу в Тернопільській області з кожним роком зростає. Років 5-6 тому я кілька сезонів відіграв у чемпіонаті Івано-Франківської області. Тоді там футбол був вищого рівня, а цьогоріч, до прикладу, ми зустрічалися з командою з Городенки (Франківщина), яка виступає у їхній вищій лізі. Я навіть здивувався, «Дністер» їх обіграв і то з немалим рахунком, повністю диктуючи свої умови гри. Не знаю, як виглядають команди вищої тернопільської ліги, такі як «Агрон» чи теребовлянська «Нива», матчі яких не доводилося бачити в 2019 році, але колективи з Бучача, Вишнівця, Хоросткова, Скали-Подільської, з якими нам доводилось суперничати, доволі хорошого рівня, і з ними було не просто, однак цікаво грати.

– Маючи вже невеличкий досвід тренера, чи немає бажання очолити якийсь професійний клуб?

– Скажу чесно, поки є сили і бажання, хочу ще сам виходити на футбольне поле. Напевно, ще не награвся (сміється, – авт.). Але не без того, щоби щось не підказував, бо досвіду мені не займати.

– «Дністер» за підсумками 2019 року здобув путівку до вищої тернопільської ліги. Плануєте допомогти команді і наступного року?

– Загадувати наперед не буду, є певні пропозиції від інших команд. Однак як порядний футболіст спершу маю переговорити із представниками «Дністра», які віднеслися солідно до мене. Дізнаючись, які у них плани на 2020 рік, буду приймати рішення - залишатися на Тернопільщині чи шукати іншу команду. Головне ж на сьогодні, щоби було здоров’я і сили.