Сергій Полянчук: «Погодився на перехід у «Медобори» через можливість пограти зі своїми колишніми одноклубниками із ФК «Тернопіль»

У футбольній кар’єрі досвідченого 31-річного універсала Сергія Полянчука були злети і падіння. Сезон-2019 він провів доволі успішно, ставши кращим бомбардиром другої обласної ліги. Більше того, за результатами опитування тренерів та капітанів Полянчук був визнаний кращим гравцем ліги. Чи не думаєте, що це Ваша друга футбольна молодість, з такого запитання почалася наша розмова з Сергієм Полянчуком.

– Цікаве запитання, але скоріше вважаю це результатом своєї наполегливої праці в минулому і теперішнім бажанням стати кращим і перемагати.

– Як оціните рівень команд у другій лізі і чи настільки легко було вражати ворота суперників «Медоборів», як це могло здатися на перший погляд?

– Рівень команд доволі хороший, вважаю, що перші 5-6 колективів другої ліги могли би поборотися за призові місця першої. Ворота суперників атакувати не настільки легко, як здається, але завдяки зібраності та наполегливій командній роботі є відповідні результати.

– У середньому в сезоні, що завершився, Ви забивали більше одного м’яча за матч. А були команди чи голкіпери, яких не вдалося засмутити?

– Здається, що забивав усім командам.

– Коли у травні 2018 року Сергій Полянчук понизився в класі, перейшовши у свою теперішню команду «Медобори» із Зеленого, яка виступала у чемпіонаті Гусятинського району, здавалося, що Ваша кар’єра стрімко летить вниз. Чому наважилися на цей перехід?

– Після розпуску «Ниви» з Теребовлі запрошень було чимало, проте погодився на цей варіант через можливість пограти зі своїми колишніми одноклубниками із ФК "Тернопіль": Андрієм Кондзьолкою, Степаном Клекотом, Ростиславом Ціхом.

– Вам 31 рік – вік не молодий, але ще, думаю, рано вішати бутси на гвіздок. Чи є ще бажання й сили повернутися у великий професійний футбол?

– Бажання, звісно, є. З упевненістю можу сказати, що не почуваюся «старим» на футбольному полі і постійно намагаюся тримати себе в  тонусі.

– Сергію, розкажіть для широкого загалу детальніше про себе.

– Народився я 19 березня 1988 року в місті Красилові Хмельницької області, де й проживав з батьками до переїзду в Тернопіль. Мій старший брат грав на аматорському рівні. З 5-річного віку я відвідував усі його матчі, так і полюбив футбол. У 4 класі до нас приїжджав тренер Зігмунд Феліксович Висоцький. Загалом він мені прищепив перші навики у футболі. Зауважу, що він брав лише хлопців із 6-го класу, але запримітивши моє бажання грати, запросив до себе у секцію.

– Чи мали якісь досягнення в дитячо-юнацькому футболі?

– На жаль, ні. У 2003 році зіграв лише один матч у Дитячо-юнацькій футбольній лізі України за хмельницьке "Динамо".

– За яких обставин опинилися в Тернополі?

– У 9-му класі відвідував Красилівську ДЮСШ, де моїм тренером був Ігор В'ячеславович Андрійчук. Він добре знав Василя Петровича Івегеша й запропонував поїхати в Тернопільський педагогічний ліцей, аби спробувати себе на новому рівні. Два роки навчався в педліцеї, після чого вступив до Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Паралельно з навчанням вдосконалював футбольні навики.

– Піком Вашої кар’єри був виступ у ФК «Тернопіль». У цій команді Вас називали джокером, тобто гравцем, який може вийти на заміну й забити гол. Насамперед  не було складно психологічно, коли не потрапляєш до основного складу, не опускалися руки?

– Це був нелегкий для мене час, коли я знаходився на лавці запасних. Проте моє бажання грати в основі допомагало мені, виходячи на заміну, забивати голи.

– У «Медоборах» Ви граєте на вістрі атаки, але у футбольній кар’єрі перепробували багато позицій. Де комфортніше почуваєтесь?

- У ліцеї обіймав позицію нападника, а за студентську команду, залежно від матчу, діяв на позиції нападника або півзахисника. А були випадки, коли доводилось грати і в обороні. Зокрема, в теребовлянській «Ниві». Для мене головне грати! Позиції на футбольному полі визначає тренер, головне, щоби моя гра приносила користь команді.

– Який гол у Вашй кар’єрі найкрасивіший і найцінніший?

– Найкрасивіший гол, сподіваюся, ще попереду. А на сьогодні найцінніший гол забив у ворота запорізького "Металурга" в матчі на кубок України. Не кожного дня випадає можливість забити команді на той час Прем'єр-ліги.

– Які найбільші досягнення у Вашій футбольній кар'єрі?

– Став чемпіоном Європи серед студентів у 2009 році, на цих же змаганнях у 2010 році здобув "бронзу". Виборов із ФК "Тернопіль" "бронзу" чемпіона України серед команд другої ліги. І, звичайно ж, пам’ятна участь у чвертьфіналі кубка України.

– Хто із тренерів дав тобі найбільше у футбольному плані?

– Нинішні тренери ФК "Тернопіль" – Василь Петрович Івегеш та Анатолій Петрович Назаренко.

– Ти забобонний футболіст, маєш якісь ритуали перед виходом на поле?

– Є декілька ритуальчиків, але їх знаю тільки я і хочу, щоби так воно й залишалося.

– Свого часу Ви говорили, що з футболом не збираєтесь розлучатися. Нині паралельно з виступами у «Медоборах» ще й тренуєте дітей. Наскільки Вам до душі це заняття, адже не просто знайти підхід до сучасної молоді?

– Так і є. Щодо підходу, я би посперечався, він скоріше потрібен у звичайній школі, а секції відвідують ті, хто любить цю справу і хоче досягати нових вершин. Тренером працювати не просто, проте цікаво спостерігати, як зростає покоління, в яке вкладаєш і передаєш свої знання, бачиш результат. Зараз мені це подобається, і головне є умови для цього розвитку, проте хочеться, щоби в Україні робота дитячих тренерів була оцінена краще.

– Цікаво, а як футболісти знайомляться зі своїми другими половинками?

– Зі своєю дружиною Юлею, як не банально говорити, познайомився у соцмережі. При спілкуванні відчув, що вона повинна бути моєю, проте боявся навіть запросити її на зустріч. Але доля усміхнулася мені і вже скоро будемо святкувати 10 років, як ми разом. Багато чим завдячую Юлі, коли я був на лавці запасних. Чесно кажучи, думав, що це вже кінець, поривався забирати документи з клубу. Проте її слова, підтримка і любов допомогли мені, вона одна в мене вірить до кінця. Не даремно кажуть, за кожним успішним чоловіком стоїть його любляча дружина.

– Раніше доводилося часто бачити Вашу дружину Юлю з синочком на футболі, коли Ви ще виступали у ФК «Тернопіль». Нині вони Вас так і далі активно підтримують?

– Час ФК «Тернопіль» завжди буде особливим для нашої сім'ї. Нещодавно  згадували, яка це була атмосфера і запалений дух. Стосовно підтримки – так. Як і раніше, підтримують та радіють моїм перемогам разом, за що я їм дуже вдячний.

– Вашому синочку 7 років, чи займається він футболом та чи хочете, щоби син пішов по Ваших стопах і став професійним футболістом?

– Влад дуже любить футбол, переглядає матчі, вболіває за збірну України та… Роналдо. Відвідує тренування у ДЮСШ зі своїми однолітками. Як  батько, буду радий, якщо він пов'яже життя з футболом. Обов'язково допоможу, підтримаю та поділюся всіма необхідними знаннями й порадами.

ДОСЬЄ:

Полянчук Сергій Андрійович

Дата народження – 19 березня 1988 р.

Місце народження – м. Красилів, Хмельницька обл.

Вага – 76 кг

Зріст – 178 см

Перші тренери – Андрійчук І.В., Івегеш В.П., Назаренко А.П.

Виступав за команди: «Случ» (Красилів), «Педліцей»(Тернопіль), «Буревісник» (Тернопіль), ФК «Тернопіль», «Нива» (Теребовля), «Медобори» (Зелене).