Нападник Андрій Різник – про бронзу студентського чемпіонату Європи, професійний футбол, травми та мірю грати в Прем’єр-лізі

Наш земляк, уродженець Заліщицького району, студент Тернопільського педагогічного університету та нападник учасника першої обласної ліги ФК «Заводське» Андрій Різник виборов «бронзу» на IV-х Європейських студентських іграх, які нещодавно завершилися у місті Коїмбрі (Португалія). Про те, яким був шлях до п’єдесталу, вклад тернопільського футболіста в загальнокомандний успіх та кар’єру молодого, але вже знаного майстра шкіряного м’яча, сьогоднішня наша розповідь.

«Не задоволений своєю грою в Португалії, завжди прагну більшого»

– Андрію, відомо, що «бронзу» в Португалії ти здобув виступаючи не за рідний вуз, а команду Київського університету ім. Б. Грінченка. Як так сталося, що ти поїхав на змагання у складі іншої команди?

– Тренер студентської збірної України Анатолій Іванович Бузник порекомендував мене головному тренеру команди університету Грінченка Сергію Володимировичу Швецю, який після 10 днів тренувальних зборів вирішив узяти мене в Португалію

– Їдучи на студентський форум у Португалію, отримував поради від колишніх випускників педагогічного університету, які в 2009-10 роках були чемпіонами і призерами подібного європейського чемпіонату?

– Ні. Гравців, які здобували медалі на студентських чемпіонатах Європи, зараз дуже рідко бачу, тому не було можливості взяти у них кілька порад.

– Чи були у команді на твоїй позиції конкуренти і чи мав стабільне місце форварда?

– Так, був ще один нападник - Влад Коба, хороший хлопець і футболіст. У трьох спарингах, які були на зборах, ми завжди грали по тайму, а вже в Португалії перші два матчі я грав в основі, згодом у трьох поєдинках  виходив на заміну. А в матчі за «бронзу» знову вийшов у стартовому складі.

– Як сприйняли нові партнери по команді твою появу і чи швидко знайшов із ними спільну мову?

– Хлопці всі дружні, з першого дня зі всіма познайомився. Трьох уже знав за виступами у студентській збірній України, тому з цим проблем не було. А на футбольному полі, звичайно, спочатку було важко, хлопці не знали моїх можливостей, а я - їхніх, але після декількох тренувань усе налагодилось.

– Як складалися для української команди виступи в Португалії на груповій і плей-оф стадіях?

– До нас у групу потрапили дуже хороші команди. В дебютному матчі зіграли внічию з німцями (0:0), другий поєдинок грали із господарями турніру - командою із Португалії, яку перемогли (1:0), а останню зустріч на попередній стадії грали, як здавалося, не з дуже сильними литовцями. Але їм на той момент уже нічого було втрачати і вони показали хорошу гру, програючи по рахунку, зуміли зрівняти його. Наприкінці зустрічі наша команда могла вирвати перемогу, але ми не реалізували своїх моментів, і так поєдинок закінчився внічию (1:1). Після цього результату наш колектив посів друге місце у групі, з якого вийшли в 1/4 фіналу на фаворитів турніру, дуже хорошу команду із Франції, яку в кінцевому результаті перемогли – 1:0. У матчі за вихід до фіналу нас зупинила команда з Росії. Виграючи по ходу матчу 1:0, росіяни таки зуміли нас перемогти - 2:1. У зустрічі за «бронзу» знову зустрілися з командою з Німеччини і знову основний час завершився безгольовою нічиєю (0:0). А в серії післяматчевих пенальті наш воротар приніс нам медаль, відбивши три одинадцятиметрових.

– Особисто для тебе як складалися матчі в Португалії?

– Я не задоволений своєю грою, завжди прагну більшого.

– Який із поєдинків європейського чемпіонату запам’ятався найбільше і чому?

Найбільше запам‘ятався матч із французами, яких ми перемогли, після чого стало зрозуміло, що можемо боротися за медалі і поїхати на чемпіонат світу в Китай.

– На твій погляд, що забракло українській команді, щоб у півфіналі перемогти росіян і грати у фіналі Європейських студентських ігор?

– Матч із французами, в якому затратили багато сил, грали ввечері, а вже наступного дня о 9-й ранку пролунав стартовий свисток поєдинку з росіянами. У нас на відновлення була тільки ніч, а в суперника – ціла доба. Думаю, що це головна причина поразки, так як другий гол нам забили наприкінці другого тайму, коли у нас практично не було сил.

– Справа нападника - забивати голи. У Португалії ти жодного разу не вразив воріт суперника. У чому причина?

– І справді, я не забив жодного м‘яча, хоча мав декілька хороших моментів. Ну нічого, потрібно працювати над реалізацією і все вийде!

– Загалом для тебе це перший виступ на міжнародному рівні чи вже десь грав раніше? Чи не було хвилювання у перших матчах?

– Цього року був міжнародний турнір в Івано-Франківську, де я виступав за студентську збірну України. А за кордоном я грав уперше, тому перед першою грою, звичайно, переживав, але коли вийшов на поле – все пройшло і з кожною грою упевненіше почувався.

– Посівши третє місце «на Європі», команда київського вузу здобула путівку на чемпіонат світу, який у жовтні відбудеться у Китаї. Мав розмову з тренерами на предмет того, щоби тебе знову викликали для підсилення «грінченківців» уже в Піднебесній?

– Ні, в мене не було розмови з тренерами про Китай, але я би був дуже радий, щоби вони ще раз мене викликали.

«Футболіста з мене зробив Василь Івегеш»

– Не прикро, що на змагання поїхав не у складі ФК «Тернопіль-Педуніверситет», який двічі ставав кращою студентською командою України в 20016-17 роках, але не брав участі в європейському чемпіонаті через відсутність коштів?

– Звичайно, прикро, що команда тернопільського університету не поїхала, хоча й були такі розмови, що саме ми мали їхати, але точної причини, чому цього не сталося, я не знаю. У Тернополі також дуже хороша команда, яка б, на мою думку, не загубилася в Португалії.

– Чи мав розмову з тренерами студентської збірної України, до складу якої ти входиш? Як вони оцінили твій виступ у Португалії?

– Головний тренер студентської збірної Анатолій Бузник їздив з нами в Португалію, бачив кожну мою гру і після матчів вказував на мої помилки й давав багато порад. Дуже вдячний йому за це!

– Хто найпершим привітав зі здобутою медаллю на студентському чемпіонаті?

– Першими привітали батьки, які сильно підтримували і переживали за мене в Україні. Також вдячний за підтримку друзям і тренерам.

– За привезену з Португалії «бронзу» вже отримав вітання від керівництва рідного вузу чи ця медаль якось допоможе тобі в майбутньому навчанні?

– Мене привітав тренер нашої команди Василь Петрович Івегеш. Із керівництва вузу ще ніхто не вітав. Не знаю, чи ця медаль мені допоможе, але в будь-якому випадку потрібно вчитися.

– Андрію, тобі тільки 18-ть, однак ти вже встиг пограти за кілька команд, у тому числі професійних. Розкажи про твоє становлення у футболі.

– Дитячою мрією було стати професійним футболістом. Мені ще потрібно багато працювати, щоби вона стала реальністю. У школі допомагав учитель фізкультури Михайло Романович Базюк, який навчив мене, що ніколи не потрібно зазнаватися. Потім Роман Буртник допоміг грати за Городенківську ДЮСШ, де я вже більше зрозумів, що таке футбол і як грати. А футболіста з мене зробив Василь Івегеш, він дав мені всі футбольні знання, завжди у мене вірив і підтримував під час травми голови, за що я йому дуже вдячний.

«Травма голови – в минулому, готовий грати майже на 100%»

– Відомо, що Андрій Різник забив перший і поки єдиний гол у професійному футболі (за ФК «Тернопіль»), маючи 15 із хвостиком років, ставши наймолодшим майстрівським голеодором в історії тернопільського футболу та ввійшов до п'ятірки наймолодших голеадорів в історії першої української ліги. Пригадай, як і кому забивав той гол?

– ФК «Тернопіль» тоді грав на виїзді проти київської «Оболоні-Бровар». Програючи з рахунком 1:3, мене випустили на заміну за 10 хвилин до кінця матчу. За відведений час відзначився. У той момент сам не повірив, що мені це вдалося зробити! Звичайно, записати своє ім‘я в історію дуже приємно.

– Якщо повернутися на кілька кроків назад, за яких обставин ти підписав перший професійний контракт у такому ранньому віці?

– У 2014 році став навчатися у школі в Пронятині у футбольному класі. Після місяця навчання головний тренер муніципалів Василь Івегеш поступово став підпускати мене до команди, пройшов зимові збори, після яких мені запропонували підписати професійний контракт. Ще мав певні проблеми, бо до 15-ти років цього робити не можна…

– Чув, що до муніципалів за тобою спостерігали скаути запорізького «Металурга»?

– Так, був певний інтерес із їхньої сторони. Але тоді почалися воєнні дії на сході України і батьки не захотіли мене відпускати, оскільки я ще був дуже малим.

– За ФК «Тернопіль» ти відіграв у чотирьох поєдинках, зігравши сумарно всього 14 хвилин. На твій погляд, чому не закріпився у складі муніципалів?

– Ну, звичайно, мій вік був однією з причин, тому я розумів тренера, хоча для мене в такому віці було за честь просто тренуватись із професійними гравцями, вчитися у них, набиратися досвіду і футбольної мужності. А потім сталася травма голови і кілька місяців взагалі був поза футболом.

– Ця травма трапилася в якомусь конкретному матчі чи на тренуванні?

– Я їхав на тренування і просто почала боліти голова. Довелося зробити МРТ і лікарі порекомендували певний час взагалі нічого не робити. Зараз уже готовий майже на всі 100%, ще потрібно трішки часу…

– Останніх два роки ти виступав за команди із Чортківщини – «Кристал» та ФК «Заводське». Чим запам’ятався цей період твоєї кар’єри, адже в аматорах ти змужнів та став грозою для воротарів, забиваючи щонайменше гол у двох матчах (у 34 поєдинках відзначився 17 голами)?

– Виступи за «Кристал» – це один з найкращих періодів у моїй кар’єрі. У нас був хороший тренер, який зробив добротну молоду команду. З неї мої друзі – брати Когути - перейшли до лідера тоді ще другої ліги – волочиського «Агробізнесу». Я ж грав у кожному матчі на хорошому рівні, а аматорський чемпіонат недалеко втік від другої ліги, а деякі команди - то взагалі точно рівня другої ліги. ФК «Заводське» – дуже хороший клуб, в якого найвищі цілі, з хорошим тренером і  президентом, який сильно любить футбол і відноситься до футболістів, як до своїх дітей. Тут, на мою думку, футболістам створено найкращі умови серед команд нашої області.

– Студентський чемпіонат Європи завершився, однак футбольне життя на місці не стоїть. Знаю, що в тебе була пропозиція від тернопільської «Ниви». Як її сприйняв, перейдеш у професійний ФК чи повернешся до своєї команди ФК «Заводське» і продовжиш виступи в чемпіонаті області?

– На даний момент ще не визначився зі своїм футбольним майбутнім.

– Чи є у тебе футбольна мрія, за яку команду хотів би грати?

– Моя мрія – грати у Прем‘єр-лізі України або в Європі в топ-чемпіонатах, однак для цього потрібно ще дуже багато працювати.

– Тобі тільки 18 років. Ще, мабуть, рано думати про сім’ю, але чи маєш дівчину, як вона ставиться до футболу?

– Серце Андрія Різника зараз вільне (сміється, – авт.).